Олександр Довженко

]

Такий захоплений i зацiкавлений, талановитий i неспокiйний, доброзичливий i темпераментний молодий чоловiк вливаеться в бурхливу революцiйну хвилю – бере участь у рiзних манiфестацiях, виступае з промовами на мiтингах, хоча в автобiографii пiзнiше напише, що на цей час не прочитав жодноi книжки про революцiйний рух. Це був етап у його життi, коли вiн сам ще не усвiдомлював, де «знайде себе». У 1919 роцi Довженко служить у Житомирському губвiйськкоматi, потiм працюе викладачем при штабi 44-i стрiлецькоi дивiзii.

У 1920-му завiдуе Житомирською партiйною школою. Довелося Олександру Петровичу на власному досвiдi пiзнати думки й почуття в останнi хвилини життя: у квiтнi 1920-го вiн потрапив у полон до бiлополякiв, якi пiддали його умовному розстрiлу, щоб дiзнатися необхiдну iнформацiю. Довженковi пощастило втекти до червоноармiйського загону. Потiм вiн веде активну дiяльнiсть у киiвському пiдпiллi, працюе секретарем губернського вiддiлу народноi освiти, завiдуе вiддiлом мистецтв, виконуе обов’язки комiсара театру iменi Т. Шевченка (колишнiй театр Бергонье[7 - Театр Бергонье заснований французьким пiдприемцем Огюстом Бергонье, який у 1868 роцi у Киевi придбав земельну дiлянку i перетворив ii на джерело доходiв. У вереснi 1878 року Бергонье побудував двоповерховий будинок, у внутрiшнiй частинi якого знаходився театр, у подальшому орендований рiзними антрепренерами.], нинi – Киiвський державний академiчний росiйський драматичний театр iменi Лесi Украiнки). У 1921 роцi, окрiм секретарства, за дорученням колегii губнаросвiти виконуе функцii заступника голови колегii…

За кордоном

У 1921 роцi надходить виклик до Харкова, i в життi Олександра Довженка розпочинаеться новий вiдповiдальний i надзвичайно напружений перiод.

За наказом Наркомату закордонних справ його прийнято на посаду завiдувача загального вiддiлу Повноважного представництва УРСР у Польщi. До вiд’iзду у Варшаву Довженко жив у Харковi – сюди до нього, звiльнившись з роботи в Житомирi, приiхала Варвара Семенiвна, яка мала вирушати з чоловiком за кордон. Прибувши до Варшави, сiм’я влаштувалася в готелi, й Олександр Петрович почав працювати спочатку при росiйсько-украiнсько-польськiй репатрiацiйнiй комiсii з обмiну вiйськовополоненими, а потiм – керуючим справами представництва. Довженко писав про свою тодiшню дiяльнiсть: «Ця канцелярська робота в умовах 1921 року була такою неприемною i нудною, що я не виходив з будинку посольства тижнями».