Олександр Довженко

Фiльм викликав бурхливе обговорення:

хтось захоплювався, хтось лаяв автора за перекручування iсторii, але, що найголовнiше, ця картина нiкого не залишила байдужим! «Цей епохальний для украiнськоi культури фiльм прогримiв, як несподiваний вибух», – захоплено писав тодi Микола Бажан. І це була перемога, це був успiх, який буквально окрилив Олександра Петровича. Своему асистентовi режисер повiдомляв: «Важко описати, що вiдбуваеться навколо фiльму. Суперечки, критика, доброзичливiсть i ненависть породили в мене iдею нового фiльму.

Це буде фiльм про благородну i вiкову боротьбу украiнського народу за красу людського життя – фiльм про безсмертя народу. Готуйтеся, незабаром пiдемо в бiй».

Поява в 1928 роцi на екранах Украiни «Звенигори» була сенсацiею. Фантастично-символiчний i реальний плани дii, химерно переплiтаючись навколо наскрiзного героя – шукача скарбу дiда Невмирущого, що живе вже друге тисячолiття, – створювали почуття своерiдноi бiографii Украiни, ii окремого надзвичайного iсторичного шляху.

Тут уперше виявилось оте чисто довженкiвське почуття вiчноi краси природи та його суто козацьке трактування смертi як складника життя. У фiльмi незвично переплiтаеться далеке минуле й сучаснiсть, спiвiснують епiзоди з варягами, якi прийшли зброею завоювати слов’янськi землi, i подii революцii – усе це поеднано романтичною iсторiею старезного дiда, уособлювача патрiархальноi старовини, що через столiття проносить вiчну мрiю про закопанi «скарби нацii», виступае фанатичним охоронцем повитоi легендами Звенигори. Паралельно у фiльмi розгортаеться драматична iсторiя життя двох дiдових онукiв, якi рiзними шляхами шукають свое щастя: Тимiш стае на бiк революцii, Павло приеднуеться до петлюрiвцiв. Їхнiй дiд уже не в змозi захистити минуле, як i не здатний зупинити нове. Природа i пiсня у «Звенигорi» створюють той поетичний свiт, якого доти ще не знав екран. «Нене рiдна! Чого тут тiльки не вiдбуваеться! – писав Сергiй Ейзенштейн пiд свiжим враженням вiд перегляду фiльму.  – Фiльм захоплюе чарiвнiстю своерiдноi манери мислення. <…> Серед нас нова людина кiно, Майстер з власним обличчям. Майстер свого жанру. Майстер своеi iндивiдуальностi! І водночас майстер наш. Свiй. Спiльний. <…> Перед нами стояла людина, яка створила нове в галузi кiно <…> справжня людина…». Перша зустрiч i знайомство росiйських кiномитцiв С. Ейзенштейна i В. Пудовкiна[18 - Пудовкiн Всеволод Іларiонович (1893—1953) – росiйський радянський кiнорежисер.