Марко Вовчок

Незважаючи на крайню бiднiсть родини, залицяльникiв у Марii не бракувало, й тiтка мрiяла конче вiддати ii за багатiя. І такий невдовзi нагодився. Надзвичайно багатий i до того ж досить привабливий молодий помiщик Микола Єргольський настирливо домагався руки Марii Вiлiнськоi. І дiвчинi вiн здавався симпатичним, приемним, навiть чимось кращим за всiх iнших у ii оточеннi. А Катерина Петрiвна прекрасно знала про його пишний панський будинок з колонами, парк, великий маеток i величезнi статки.

У салонi Мардовiних серед звичайних гостей – мiсцевих помiщикiв i чиновникiв – траплялися письменники, етнографи, музиканти, громадськi дiячi.

На цих зiбраннях гостi читали вголос художнi твори, спiвали хором i соло, обговорювали подii в суспiльному життi, дискутували на лiтературнi, науковi, полiтичнi теми. Яскравi люди вiдвiдували салон Мардовiних. Вирiзнялась, наприклад, оригiнальна постать Павла Івановича Якушкiна (1820—1872), письменника, який на той час уже кiлька разiв iздив у глухi села пiвнiчних волзьких губернiй, вивчаючи селянський побут i записуючи народнi пiснi. У колi орловських знайомих Марii Олександрiвни були також вiдомий збирач народних пiсень Петро Васильович Киреевський (1808—1856), чудовий знавець росiйськоi народноi мови й побуту письменник Микола Семенович Лесков (1831—1895), а згодом i недавнiй учасник Кирило-Мефодiiвського товариства, в адмiнiстративному порядку висланий в Орел, украiнський фольклорист i етнограф Опанас Васильович Маркович. Вiн був сином колись багатого полтавського помiщика, який прогайнував свою маетнiсть на гулянках та частуваннях. Пiсля смертi батька три брати подiлили мiж собою залишки колишнiх статкiв. Узявши свою долю грiшми, Опанас з одним крiпаком подався до Киева, де вступив до унiверситету. Одержавши по закiнченнi його ступiнь кандидата наук, учителював у Киiвськiй гiмназii. Метою свого життя вiн вважав збирання фольклорних матерiалiв i вивчення побуту украiнського народу. Познайомившись iз П. Кулiшем, М. Костомаровим, Т. Шевченком, вiн вступив до Кирило-Мефодiiвського товариства, за що був на деякий час ув’язнений у Петропавлiвськiй фортецi. Оскiльки уряд вважав його рядовим членом товариства, то й кару визначив вiдносно м’яку – заборона жити в Украiнi й заслання в Орел на три роки пiд нагляд полiцii. З перших днiв заслання О. Маркович працював молодшим помiчником управителя канцелярii губернатора.