Марко Вовчок

<…> До колонii вчителiв входили Опанас Васильович Маркович (географiя), Ілля Петрович Дорошенко (математика), Автоном Григорович Теодорович (iсторiя), Микита Васильович Барщевський (росiйська мова та словеснiсть). Тiльки Маркович був одружений, i тому господарством опiкувалася сестра Марiя Олександрiвна, i навколо неi гуртувались усi цi милi люди – лицарi честi й дружби. Всi вони були малороси, шанувальники Тараса Шевченка…»

У Немировi, як i в Чернiговi та на Куренiвцi, Опанас Васильович збирав фольклорнi матерiали; з цiею метою часом iздив у села разом з дружиною, яка йому багато допомагала.

Початок творчостi

У 1856 роцi Марiя Олександрiвна розпочинае свою активну творчу дiяльнiсть. Протягом року вона пише оповiдання украiнською мовою й бере собi псевдонiм Марко Вовчок. Чому Марiя Вiлiнська стала Марком Вовчком? Точноi вiдповiдi на це запитання немае. Цiлком можливо, що зроблено це було за аналогiею з псевдонiмом вiдомоi французькоi письменницi Жорж Санд. За родинним переказом, псевдонiм походив вiд прiзвища Маркович, за спiвзвучнiстю.

Є також версiя, що iм’я Марко було вибране з огляду на те, що в селах Немирiвського району воно на той час було дуже поширене. Як i слово «Вовчок», що було i прiзвищем, i назвою двох сiл. Отже, псевдонiм Марко Вовчок – своерiдний символ того, що оповiдач – з народу.

Живим джерелом мови для письменницi був фольклорний матерiал. Коли Марковичi приiхали в Немирiв, Марiя Олександрiвна вже добре володiла украiнською мовою, але сторiнки ii саморобного зошита й далi заповнювалися новими записами.

Де б не доводилося жити, Марiя Олександрiвна старанно вивчала побут украiнцiв, iхнi iнтереси, прагнення, стосунки мiж собою i з панами. Усюди в неi було багато друзiв. Усi любили ii як рiдну, запрошували на весiлля, хрестини, рiзнi розваги, що давало можливiсть краще пiзнати мiсцевi звичаi та обряди, поглибити знання мови, осягнути психологiю людей. Ще в Єкатеринiвцi Марiя могла чути украiнську мову вiд сiльських людей i слуг. У пансiонi покоiвки панночок говорили мiж собою рiдною мовою, вечорами спiвали пiсень, розповiдали казки, легенди.

Здiбна до мов, дiвчинка запам’ятала багато нових слiв, приказок, прислiв’iв. Приiхавши з чоловiком в Украiну, вона постiйно спiлкувалася з мiсцевим населенням. Довiрливо ставлячись до молодоi панi, простi люди, особливо жiнки, були з нею щирi й вiдвертi. Оповiдали iй про свою тяжку долю, про знущання панiв i пiдпанкiв, негаразди в сiм’i, рiзнi подii, нерiдко трагiчнi.