Ротонда душогубців

А через простiр яру, упродовж аж до загати, ледь-ледь помiтно тягнеться блискучим чорним блиском вузенька ниточка осиротiлого струмочка. А на колишнiх берегах виднiють свiжо-упорядкованi чотири кринички. І проти кожноi з бугра нависла в яр зроблена нашвидку невелика садиба.

Але не цi хати були приключкою до спустошення води i рослинностi у Оникiевiм Яру. У 1930 роцi в селi Куцiвцi москалi звернулися до селян, щоб вони вiдбудували зруйноване господарство помiщицьке на Холодному. І кожному селяниновi пообiцяли, що як вiн виiде парою коней на вiдбудову, заплатити за день по пiвпуда пiскового цукру.

Мовляв, на цю цiну погодився i Матусiвський цукровий завод. І селяни рушили, старе й мале, i кiньми, i тiльки вруч робити нову економiю. Головно iх те спонукало, що iз цукру виходить дуже мiцна i добра самогонка…

І в Оникiевiм Яру косили очерет, рогозу, осоку на снiпки. Рубали верболiз на закидку i на заплiтку стiн.

І товклися цiле лiто аж до глибокоi осенi. І вирiзали, i витовкли своею скотиною i возами, i своiми невтомними ногами увесь яр аж до глибокоi земельноi чорноти i бiлувато-жовтоi глини.

І лишили яр на 1931 рiк неначе випалений: нiчого не вродило хоч трошки зазеленити колишнi береги i дати живого блиску вiльнiй проточнiй водi…

І цi чотири хатки, що спершу були, нiби чудовий додаток до краевиду в Оникiевiм Яру, зараз i самi нiби аж почорнiли вiд того, що прийшлося дивитися на низ, на пересохлий та порепаний мул… Нiби вони всю чорноту майбутнього спустошення прийняли у своi зариси, що простяглися вiд iх аж туди, у ще незриму руiну всiеi Украiни, яка мала стати за присудом московських завойовникiв колгоспною калiкою та обшарпаною через якихось кiлька мiсяцiв.

Крайня хата над Оникiевим Яром, що стояла якраз поруч того шляху, яким колгосп вивозив верби, очерет, рогозу i осоку, була Овсiя Юхимовича Бруса. Зараз вiд неi аж до кринички в яр зеленiла бараболя, а навколо хати i невеличкоi повiточки, що стояла трохи далi, на бугрику, стiною позводилися соняшники, i помiж ними поплуталося густе та листасте гарбузиння.

Тодi як перед вiкнами хатини, у подвiр'i на споришi, коло стежки в яр, лежали порожнi ночви, а праворуч вiд хатнiх дверей стояв оголений росiшок, а пiд ним цинкове вiдро. Трохи ж далi, перед першими дверима повiточки, що тепер стояли навстiж, бовванiв одинокий вiзок. На йому лежав хомут, дуга i батiг, та ще двi курки дiловито греблися на вiзку коло iх у соломi.