Ротонда душогубців

А село мовчало ще тихше, як у надрах кам'яних гiр сон майбутнiх катастроф. Тiльки собаки у близьких городах та дворах аж пiнилися гавкотнею та виттям. Нарештi ревище звiроти затихло, знов розступилося коло, i винесли два червоноармiйцi з його нечувственну дiвчину i, пiднiсши ii до тину бiля пожежноi машини, перекинули ii у пожежний двiр. Дiвчина впала на землю, не ойкнувши i не застогнавши. І почулася команда:

– Станавiсь!.. Равняйсь!..

Небо було зоряне й тихе. Тiльки цiлу нiч собаки валували по людських городах i по дворах, але на вигiн до сiльради не наважувалися вибiгати.

І сiльрада, i пожежний двiр мертво нiмiли. А там, де було «коло» московськоi солдатнi, лежала пожмакана корсетка, та хазяйки ii з-за тину не видно було. І тихо темнiли на Костянченковому березi верби i високi явори. У iх коло корiння лежав чорний туман, нiби для того, щоб хтось подумав, що мертву украiнську дiвчину якби шукати, то й там можна було б знайти. І не рипали хати нiгде тiеi ночi, i люди були, нiби невидимки тiеi ночi.

А на другий день сiльрада общеською грабаркою вiдвезла на кладовище самотню украiнку i сховала без нiяких вiдправ. Навiть родичiв не сповiщали. Дарма, що вони жили в недалекiм селi Калинiвцi.

Пiсля цього село i сусiдськi села мали що говорити, мабуть, з мiсяць. А брати i сестри Івана Овсiйовича як ся якась реальнiсть, а то його психiчнi рефлексii iшли нiби для того, щоб виправдати сум про тяжку для його душi ситуацiю. Людина, коли ховаеться iз словом, то й думки цiеi цураеться, що проситься у слово, i завжди носить у своiм зовнiшнiм виразi вiдбиток якоiсь приреченостi, а разом i манiакальностi.

Та й оглянувся вiн навколо себе нiби для остаточного заспокоення. І аж тепер вiн помiтив розташову тiеi хати, у якiй вiн був. Влiво вiд дверей була пiч i лежанка впродовж печi у куток i вiдрiзнялася вiд стiни такою смужечкою простору, аби тiльки було можна боком пройти. На лежанцi лежала постiль, упорядкована на день. А вправо вiд дверей попiд самою стiною стояв маленький ослiнчик, торкаючися своiм кiнцем лiвого боку високоi iз соснових дощок шафи.

І вiд того, що вона була нефарбована, то мала вигляд кольором дуже давнiх дверей коло якогось льоху. Вона була замкнена на колодку, iз-пiд якоi виднiлася велика i кругла сургучева печатка з двома мотузяними хвостиками. Напроти неi пiд другою стiною бiлiв пiд скатертиною столик. На нiм нiчого не було, але пiд ним лежав чималий чамайдан, уже обкручений мотузкою, видно, для вiд'iзду його хазяiна.