Ротонда душогубців

А Маздигiн, постоявши ще хвилини зо двi, зробив крок до неi i взяв ii енергiйною правою рукою за нiс i, притримуючи лiвою дiвчинину потилицю разом з косою, пiдвiв iй голову. І вона станом випросталася, i почервонiла, i дивилася поверх його руки йому в очi. І вiн мовчки випустив ii нiс, i взяв ii голеньку руку коло лiктя, i почав ii гладити правою своею рукою, примовляючи:

– Гапусю люба, Гапусю моя маленька, скажи менi, що ти чула про мене? Бо то ж дуже недобре буде для мене, як почнуть голосно верзти про мене всяку погань.

А я ж учитель i голова парткому. І мене можуть i з школи нагнати… Скажи менi, моя дiвчино?..

Вiн був високий, з м'ясистим i в'ялим вiд солодосноi лiнi обличчям. Очi мав сiрi, великi, але завжди примруженi напiвсонною котячою флегмою, i через те вони позначалися мiж повiками невеличкими щiлинами. Тiльки тодi вiн розтуляв повiки на всю широчiнь, коли траплялася якась несподiванка або кiнець якогось дiла довершувався чи починався. Ходив вiн завжди у чоботях i в синiх штанях i по-московському у верхнiй сорочцi навипуск, i пiдперезаний кавказьким черкеським пояском.

Чуб мав жовтий i вгору довгий, i завжди пiдстрижений пiд польку, але нiколи не тримався купи, а завжди розпадався на двi половини, утворюючи широкий i плисковатий продiл. І все це разом творило вигляд його головi, сповнений нехлюйства i безсоромноi затяганостi. Ще й чогось у його завжди була мокра пляма на сорочцi посеред спини, помiж плечима. І вiдти смердiло потом, який нагадував пах тiеi щетини, що жиди колись продавали iз здохлих свиней.

І зараз вiн, говорячи i гладячи Гапусину руку, був нахилений до неi, i чуб йому, спадаючи на виски, вирiзняв блискучi щiлини його ласих очей. Дiвчина аж мiнилася своiм обличчям: то блiдла раптом, то жахливо червонiла, але не вiдводила свого погляду з його обличчя, нiби зачарована. Але нарештi вона вирвала руку i вiдступила пiд стiну та й проказала:

– Не зачiпайте мене, менi легше буде казати.

І вiн ii не ловив, але у попереднiй вистатi лишаючись, наполягав:

– Ну, кажи, кажи… Це дуже важливо… менi, Гапусю…

І, зiтхнувши, поправив на лiвому виску чуб i обiперся правим стегном об столик.

Вiн чекав. А вона, пополотнiвши, але силкуючись себе перебороти, стала белькотати:

– Це баба Якимиха розповiдала жiнкам, та й я чула… Вона казала, що Передерiй у дворi Вербокрута, п'яний вiд самогону, на порозi хатнiх сiней вигукував: «Вiн думае, що я дурний.