Ротонда душогубців

Але вже тодi доведеться про це тiльки вам турбуватися… І все ж, незважаючи на вашу виняткову виконливiсть, не можу не зробити зараз проби для заспокоення власного сумлiння… Я хочу знати, кого я тепер посилаю. І через те я i рiшив з вами тут зустрiтися: побачити людей i самому дiзнатися, чого вони вартi у тiм дiлi, на яке я iх призначив. Тiльки що, як i завжди при всяких iспитах, я всiх не матиму часу перелапати, яке яйце кожний носить для нашого господарства. Тому тiльки деякi для мене будуть об'ектом перевiрки, яка стане показником здатностi напоготовлених вами людей… Прохаю дати список iх…

Лигорович зараз же полiз руками до течки i витяг чорнi палiтурки i, розклавши iх, положив перед Сталiним на мапу, i Сталiн зараз же й звелiв:

– Покличте iх.

Молодий спiврозмовник комунiстичного диктатора зараз же натис на розi стола точку на скатертинi, що випиналася маленьким горбиком, i почувся далеко дзвiнок за тими дверима, якi були перед ними аж геть за всiею залою разом iз стiльцями.

І вiдчинилися дверi, i почали входити в залу люди у цивiльному убраннi, у вiйськовiй одежi i навiть у матроськiй. Але старих людей не було, i не було обiдраних. А iх вiк, напевне, обмежувався найбiльше сорокiвкою.

Вони iшли поволi помiж стiльцями аж до переднього ряду. Бiльшiсть дивилася вниз, а iншi, хоч i дивилися поперед себе, але очi так жмурили, що, здавалося, вони нiчого й не бачили i швидко теж нурили погляд i повертали голови до стiльцiв, неначе боялися заблудити на те мiсце, на яке iх призначено.

І вже коли котрийсь усiдався на стiлець, тодi вiн нашорошено, нiби крадькома, вдивлявся у червонi простори, залитi електрикою. І погляд його був понурий i недовiрливий. І таким чином геть всi ряди були зайнятi. Душ, мабуть, з тисяча сидiло. А вже коли останнiй з iх увiйшов, то за ним увiйшли i ще два такi вiйськовi, якi сидiли праворуч i лiворуч вiд Сталiна, тiльки на тих довгих ослонах. Увiйшли, зачинили дверi за собою i стали коло iх.

І Сталiн, не дивлячись на тих, що увiйшли, нi на Лигоровича, але все-таки так промовив, щоб його почув його помiчник i мовчазна зала:

– Ви кажете, що це всi е вiрнi слуги революцii?

– Так, бо я не посмiв би iх сюди запрохати… – вiдповiв Лигорович похапцем, раптово збентежившись.

– Але ж вони всi куркулi.

– Так, куркулi, але жодний пролетар не виконував учора так ретельно своеi повинностi перед нашою державою, як цi люди.