Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну

«Мовчазнi бажання нашiптують натяки на прихованi секрети менi у вуха, i тодi я вiдчуваю в душi почуття любовi, таке величезне, таке сильне, як осiннiй шторм, я томлюся та мрiю… Інодi я хочу плакати на ii грудях i вилити у ii душу всi туги й сподiвання, невiдомi навiть менi самому».[99 - Лист Бен-Гурiона до Шмуеля Фукса вiд 6 листопада 1904 року, взяти з Erez 1971, p. 31.]

Листи Фукса з Лондона були вкрай песимiстичними. З одного боку, Плоньськом ширилися чутки, що вiн вагаеться мiж двома варiантами: стати кравцем чи прасувальником.

Бен-Гурiон вiдповiв майже тими самими словами, що i Цемах: «А ти думав, що Лондон зустрiне тебе з оркестром?» Цемах письмово попросив Фукса, щоб той бiльше не надсилав таких листiв. Зi свого боку Бен-Гурiон намагався пiдняти йому настрiй. «Меланхолiя – це природне почуття, цiлком зрозумiле», – висловився вiн поблажливо i запропонував своему друговi написати про все, що обтяжувало йому серце. Вiн також запропонував Фуксу вивчити англiйську мову та долучитися до сiонiстських груп. «Що ти чув у Лондонi про хворобу Герцля?» – запитував вiн.[100 - Листи Бен-Гурiона до Шмуеля Фукса вiд 14, 15 та 18 червня та 6 листопада 1904 року, наведений у Erez 1971, p. 11ff.; листи Шломо Цемаха до Шмуеля Фукса вiд 2 червня та 13 липня 1904 року, люб’язно наданi Йорамом Верете; Zemach 1983, p. 30; Ben-Gurion 1971a, p. 11.] Герцль помер за п’ять днiв по тому. «Ми плакали, як дiти, якi раптом осиротiли без батька», – писав Цемах. Левкович був таким засмученим, що повнiстю втратив контроль над собою, бiгаючи вулицями Плоньська, як божевiльний, привертаючи увагу та лякаючи перехожих. Повернувшись додому, вiн почав ридати. Здивована родина не могла його заспокоiти; вiн плакав усю нiч.[101 - Zemach 1983, p. 30; Lavi 1957, p. 70.] Бен-Гурiон повернувся до Плоньська i вихваляв Герцля в родиннiй синагозi.[102 - Habas 1952, p. 40.]

Вiн пов’язував свое особисте скрутне становище зi смертю Герцля. За кiлька днiв його сусiд по кiмнатi Якiв Бугато вирiшив з’iхати.

«Я лишився зовсiм самотнiм, – скаржився Бен-Гурiон у листi, який надiслав Фуксу наступного дня пiсля смертi Герцля. – О, наскiльки величезна моя печаль… i як це жахливо – настiльки сильно страждати, адже мое самотне серце розриваеться на шматки». Вiн пообiцяв Фуксу, що за кiлька днiв вiн вiдправить своi враження вiд смертi Герцля у довгому листi, як пiзнiше i зробив.

«О, жахлива, убивча думка!» – почав Бен-Гурiон.