Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну

Пiзнiше Бен-Гурiон казав, що пiдтримував повстання. «Я був революцiонером, – стверджував вiн, – але коли спалахнуло повстання, у моему серцi лишилося порожне мiсце. Тому що я знав, що, хоча революцiя може звiльнити Росiйську землю, з еврейським народом так не вийде». Застосовуючи виваженiшу риторику, «Га-Цефiра» висловила на своiх сторiнках подiбне розчарування. Повстання супроводжувалося хвилею сотень погромiв, що тривали наступного року, спрямованi проти евреiв, зокрема в Украiнi. Загинули тисячi.[121 - Лист Бен-Гурiона до Іцхака Фукса та Лiпи Тауб вiд 21 лютого 1905 року, наведений у Erez 1971, p.

43; Ben-Gurion 1950, 3, p. 140; «Mah Helkenu», Hatzefirah, May 4, 1905; Ascher 1994, p. 157ff.; Ury 2012, Alroey 2008, p. 47l; лист Бен-Гурiона до Шмуеля Фукса вiд 9 травня 1905 року, наведений у Erez 191, p. 57.]

У березнi 1905 року Бен-Гурiон надiслав лист Менахему Усишкiну, одному з лiдерiв сiонiстського руху, у якому просив його поради. Вiн сказав, що написав вiд iменi групи молодих самотнiх чоловiкiв, якi хотiли iммiгрувати до Палестини.

Усишкiн керував боротьбою проти плану Уганди, а також стверджував, що сiонiстська активнiсть не повинна обмежуватися дипломатичними контактами. Вiн вимагав поселення евреiв у Палестинi ще до того, як вдалося отримати мiжнародну угоду про еврейську державу. Лист Бен-Гурiона, можливо, мав би бути спрямований на те, щоб допомогти йому певним чином потрапити до Палестини, можливо, шляхом своiх витрат, сплачених сiонiсткою органiзацiею.

Молодi евреi, серед iнших i його друзi, за власним бажанням вирушили до Палестини. Але Бен-Гурiон писав: «Ми не хочемо i не маемо права робити такий важливий крок за власною iнiцiативою».

Бен-Гурiон вiдправив полiтичну програму Усишкiна Фуксу. За чотири мiсяцi планувалося скликати сьомий Сiонiстський конгрес у Базелi. Бен-Гурiон хотiв бути там присутнiй. Це мала бути його перша в життi подорож за межi Польщi та можливiсть об’еднатися з Фуксом. «Спробуй стати делегатом Конгресу, – сказав йому Бен-Гурiон за два тижнi пiсля того, як написав Усишкiну.

 – Можливо, я буду влiтку у Швейцарii, i тодi ми побачимось».

Цього не сталося, i протягом кiлькох мiсяцiв у Бен-Гурiона були майже суiцидальнi думки. «Я бiльше не бачу жодного iнтересу до життя», – писав вiн у розпачi. У минулому вiн був сповнений упевненостi в життi та в людях, сповнений мiцноi вiри у перемогу своiх iдеалiв, у верховенство правди та справедливостi.