Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну

Їi магiя та пишнiсть ii вiдтiнкiв навряд чи могли викликати щось iнше, нiж мрii.[264 - Листи Бен-Гурiона до батька вiд 1 лютого 1909 року та 1 лютого 1908 року, наведенi у Erez 1971, pp. 166, 124.]

Бiля пiднiжжя пагорба деякi випускники навчального господарства заснували мошаву пiд назвою Іланiя, але всi називали ii Седжера. Бен-Гурiон бачив суттеву рiзницю мiж мошавою та арабським селом, посилаючись на першу як «наша Седжера». Також вiн вважав ii зовсiм не схожою на Петах-Тiква. У його Седжерi не було анi крамарiв та спекулянтiв, анi «iноземних» робiтникiв.

Гориста i кам’яниста Галiлея виглядае за його листами краiною iз глибшим корiнням, нiж Юдея, як пiонери називали край на пiвденному заходi Палестини. Це було досить смiливо, але принципова вiдмiннiсть мiж двома районами полягала у тому, що в Галiлеi не було арабських робiтникiв. Отже, вiн вiдчував себе майже як вдома[265 - Лист Бен-Гурiона до Шимона Кесельмана вiд 28 лютого 1962 року, BGA; Ben-Gurion 1916a, p. 106.].

Насправдi еврейськi поселенцi в Галiлеi також наймали арабських робiтникiв, так само це було i у Седжерi.

Але Бен-Гурiон вiддавав перевагу лише еврейським робiтникам.[266 - Anita Shapira 1966, p. 89; Kayla Giladi testimony, Bracha Habas Archive, NL; Yankelevitch 2001, p. 111ff.] «Седжера була проти Петах-Тiкви, як Петах-Тiква – до Плоньська», – пише вiн. На вiдмiну вiд фермерiв Петах-Тiква, жителi Седжери ставилися до своiх робiтникiв не зневажливо, а швидше як до партнерiв у виробництвi. «Усi вони обробляли землю, насолоджувались роботою i радiли ручнiй працi, – писав вiн.  – Чоловiки орали, жiнки доiли корiв». Вiн, схоже, бачив iх як нових, гордих, бойових евреiв, про що описав приблизно тодi у листi до батька у дусi того, що читав у Бердичевського в юнi роки, а пiзнiше i в iнших авторiв. «Вiдмовтеся вiд культури своiх батькiв», – писав Шломо Левкович, змiнивши свое iм’я на Левi, що означае «лев»[267 - Ben-Avram and Nir, pp. 96, 80; Segev 2000, p. 249ff.].

* * *

Бен-Гурiона понад усе, знову й знову, захоплювали дiти, iх «погляд на вiдродження», який вражав його уяву з перших днiв перебування в Палестинi.

«Вони iдуть на конях до своiх батькiв у поле. Вони – сiльськi хлопцi; вiд них пахне дозрiлим зерном та гноем, а обличчя обпалюе сонце», – писав вiн. Бен-Гурiон п’янiв вiд радостi, слухаючи, як вони говорять iвритом, i в очах стояли сльози. «Це була «година нуль», – казав вiн. – Ти вiдчуваеш себе спiвучасником акту творення».[268 - Ben-Gurion 1916a, p.