Микола Леонтович

На кораблi публiка фотографувалася з украiнськими хористами, що були одягненi в нацiональнi шати, члени спецiально створеного Комiтету привiтання говорили промови, а на завершення хор вiдспiвав гiмн «Ще не вмерла Украiна».

5 жовтня 1922 р. у престижному концертному залi Карнегi-Хол розпочався американський тур украiнських спiвакiв. Вiдкривали концертну програму твором Миколи Леонтовича – кантом «Почаiвська Божа матiр» («Ой зiйшла зоря вечеровая, Над Почаiвом стала»). Як писав оглядач Цегельський: «…Саля (зал) виповнюеться громом.

Таких оплескiв склепiнне Карнегi-Гол певне ще нiколи не вiдбивало». Далi виконали ще одну пiсню подiльського композитора – «Ой там, за горою», а завершили першу частину виступу легендарним «Щедриком». «Хор вiдходив з естради серед демонстративних оплескiв усiеi салi». Того ж дня прозвучали ще двi пiснi Леонтовича – «Дударик» та «Ой пряду, пряду». Трiумф у Нью-Йорку був таким великим, що наступний концерт вiдбувся 15 жовтня у найбiльшому театрально-концертному примiщеннi мiста – розкiшному залi Гiподрому, неподалiк Таймс-скверу, який на той час вмiщав 5200 мiсць. Зал був переповнений, а успiх – ще бiльшим, нiж ранiш.

Хор О. Кошиця у 1919–1926 рр. об’iздив весь культурний свiт Європи й Америки, дав близько тисячi концертiв, а кожен виступ тривав не менше двох годин, деколи доводилося виступати двiчi на день i бiльше. Поряд iз найкращими хоровими творами та обробками народних пiсень, чiльне мiсце займали i твори Миколи Леонтовича. У програмi було 15 творiв подiльського композитора: «Почаiвська», «Ой там за горою», «Щедрик», «Ой пряду, пряду», «Коза», «Дiду мiй, дударику», «Чого, Івасю, змарнiв», «Ой у полi при дорозi», «Ой вийду я на улицю», «Мак», «Ой з-за гори та й стовпом дим», «Зайко», «Женчичок-бренчичок», «На городi качки пливуть», «Ой темная, та й невидная нiченька».

За кiлькiстю пiсень у репертуарi хору Леонтович посiдав трете мiсце пiсля Лисенка та Кошиця. Найулюбленiшими у публiки були кант «Про Почаiвську Божу Матiр», «Щедрик», «Ой пряду, пряду».

«Леонтовичевi пiснi спiвали, за малим винятком, усi. «Щедрик» став коронною точкою нашого репертуару в усiх краях впродовж п’яти з половиною рокiв. – згадував О. Кошиць. – Новина в аранжовцi полягала в трактуваннi народноi мелодii, вокальноi по сутi, як об’ект iнструментальноi розробки. Це надавало безумовно свiжости аранжовцi, чулось щось незвикле, i подобалось публiцi дуже, включно до надання титулу генiальностi самому авторовi».