Дороги, які нас вибирають

Коли до фатального сполучення нiмецьких вiйськ залишалося не бiльше нiж два тижнi, Кирпонос надiслав Сталiну телеграму приблизно такого змiсту: «Товарищ Сталин, взгляните на карту, понятная катастрофа – дело двух недель», у якiй далi змальовував ситуацiю, перерахував своi та ворожi вiйська й знову просив дозволу на вивiд армiй з оточення. Сталiн, як завше лаконiчно та «мудро», «по-сталiнськи» наказав: «Приказываю разгромить Гудериана и Клейстра». І ще раз, за чотири днi до повного оточення, Кирпонос по телефону ВЧ додзвонився до Сталiна, й знову той повторив свiй сакраментальний наказ.

У Шумейковому бору (яру) на Полтавщинi вiдбивалися вiд ворога штаби армiй i корпусiв Кирпоносового вiйська. Там вiн був поранений, там i загинув. І все ж деякi нiмецькi iсторики вважають, що саме армii Кирпоноса, довга оборона Киева врятували Радянський Союз вiд розгрому. Доки танковi армади Гудерiана рухалися на пiвдень, доки верталися до Москви, настала осiнь, хляповиця, земля розгасла, й Гудерiан застряг пiд Москвою.

А тим часом до Москви була перекинута далекосхiдна армiя.

За поразки першого перiоду вiйни Сталiн поклав провину на Кирпоноса. У Веркиiвцi було наказано зняти по хатах зi стiн його фотокартки, iм’я Кирпоноса перестали згадувати.

Постать Кирпоноса не оцiнена й сьогоднi. Яким вiн був, правильно чинив чи неправильно, те – невiдомо. А може, воно вже й непотрiбне нiкому, може, воно тривожить тiльки мене та ще жменьку землякiв? У нашому столiттi на наших очах чимало подiй пролетiли, неначе вихори по водi, сховавши в глибинах сутне, викинувши на берег смiттевий наплав.

Скiльки введено до слави фальшивих iмен, скiльки справжнiх звитяжцiв та чесних людей омовлено, знеславлено, або просто зметено наплавною хвилею, потрiбнi зусилля поколiнь iсторикiв, щоб виявити повну правду.

…Доживали в Киевi вiку, один на бульварi Шевченка, другий – на Чоколiвцi, двое моiх землякiв – Точоний та Сiчкар, один з них – командир полку, другий – комiсар, а хто саме командир i комiсар, вже не пам’ятаю.

Вони теж не могли нiчого до пуття розказати, адже обое – нiжинцi, а нiжинський полк iз першоi украiнськоi дивiзii випав. Випав, згубився, зник, не було його! Як вiдомо, в дивiзii – чотири полки, а згадували тiльки два – Богунський i Таращанський. У книгах, у фiльмах, у пiдручниках – лише два. Нiжинський, а також Новгород-Сiверський було наказано забути. Бо вони… вар’ювали проти Щорса, коли вiн, уже пiсля взяття Киева, став командиром дивiзii, не визнавали його влади.