Гетьманський скарб

Гетьманський скарб

Юрiй Мушкетик

Історiя Украiни в романах

У романi «Гетьманський скарб» письменник дослiджуе проблему пошуку легендарного скарбу наказного гетьмана Полуботка. Подii роману показанi очима молодого козака Івана Сулими, закоханого в Улясю – дочку гетьмана Івана Скоропадського. Палке кохання, насильницька розлука закоханих, таемнi та випадковi зустрiчi, страждання, сльози – i все це на тлi тяжкоi полiтичноi боротьби украiнського народу в ХVІІІ столiттi, пiдступiв, зрад, смертей i пошуку головного скарбу – духовного.

Юрiй Мушкетик

Гетьманскiй скарб

Частина І

Гетьманiвна

Кажуть, мудрiсть виростае з печалi. Печалей я мав багато, але мудростi вони менi не принесли. Тодi, либонь, вона розпочинаеться з радостi? Але радiсть скороминуща, вона затуманюе розум, робить людину слiпою. Ми живемо в очiкуваннi ii, страждаючи. Здебiльшого одне народжуе iнше. З найбiльшоi радостi постае найбiльша печаль, яка iнодi позначае все наше життя.

Саме так сталося зi мною.

Розпочалося ж усе буднього ранку-початку червня 1717 року в Глуховi на вулицi Дергачiвськiй, де, притiнений двома високими осокорами, стояв невеликий чепурний будинок з рiзьбленими вiконницями та рiзьбленими дерев'яними пiдпорами кружганку. Будинок належав чернiгiвському полковнику Павлу Леонтiйовичу Полуботку i був куплений позаторiк у купця Затирного ось для таких оказiй, як ця, – коли полковник приiздив до гетьманськоi столицi за велiнням Генеральноi канцелярii або у власних справах. У вузенькому, вiдгородженому вiд вулицi високим тином, зарослому кучерявим морiжком дворi стояли конюшня та двi рубленi комори.

Оце i все обiйстя: нi саду, нi городу, нi палiсадника – дiм для тимчасового мешкання. У дворi притулилися ридван та два вози; дишель ридвана й голоблi возiв були задертi на тин i стримiли, наче велетенськi гакiвницi.

Помiж голобель на кiлках тину висiли великi юхтовi чоботи, бiля них стояв босий кучер Охрiм i мастив iх квачиком, отож i пахло на все подвiр'я добрим сосницьким дьогтем.

Я сидiв на ганку однiеi з комор i тихенько награвав на скрипцi. По стрiсi сусiдньоi комори походжало з десяток голубiв, скошували зизi очi, заглядали на ганок комори, – я насипав туди крихт iз хлiба, – але спурхнути вниз боялися – здичавiли. Я – це Іван Сулима, син генерального хорунжого Івана Сулими, внук гетьмана Івана Сулими (котрий скопирснув у Днiпро неймовiрно мiцно вгрунтований ляхами чорнославетний Кодак), сестринець полковника Полуботка.