Дороги, які нас вибирають

Якось ми iхали дорогою недалеко вiд лiсу, й звiдти раптом вирвався червоноармiець, щодуху кинувся до валки. Мати гукнула його, вiн скочив на передок нашого воза з клейончастою будкою, мати зiрвала з голови мого брата кашкета, одягла на стрижену голову солдатика, накинула йому на плечi куфайку, тицьнула в руки вiжки. А повз валку вже летiли на мотоциклi двое нiмцiв, зиркали на вози. Вони не були впевненi, куди подiвся втiкач – праворуч дороги – жита, як море. Проiхали й повз нашого воза.

Пам’ятаю: мое серце билося часто-часто.

Вiдтак ми покинули валку, спробували вирватися самi. Їхали ми, й головиха за нами, три днi, хтось нам сказав, що отам, за лiсом, е пором. Проiхали лiс, поминули лози i виiхали на луг. І раптом вибухи вiд снарядiв, вочевидь били по нас. Мати спритно розвернула воза, а другий вiз збився – пристяжний заступив постромки – став упоперек. Мати тицьнула вiжки моему брату: «Жени!», а сама виметнулася з воза, кинулася до iншого, розплутала коня, розвернула воза – й за нами.

І влетiла в лiс слiдом за нашим возом.

Хоробрий був i брат. При нальотах нiколи не ховався, стояв, дивився в небо. Маленький, забитий вiйною, таким i лишився, пройшов ii з сорок третього автоматником.

…Ми вернулися до валки. Стояли пiд скиртою ще три днi. На шляху за горбом гудiло, там йшли нiмецькi вiйська. Якось обiдньоi пори загудiло дужче, через горб переповзли три танки, пiдповзли до нас. На бронi – нiмцi, засмаглi, в пилюцi.

Щось загелкотiли. Селяни стояли нiмi з переляку. «Вони просять молока», – сказала мати i кинулася до бiдонiв. Нiмцi набрали молока, жартома запросили молодих дiвчат з валки до себе на броню поiхати з ними на «Москав», зрештою кинули в стерню двi плитки шоколаду й рушили далi.

«Що, дiти, – сказала мати, – треба нам вертатися».

Вернулися спочатку на хутiр до родичiв. Там жили моi двоюрiднi брат Гриша i сестра Марiя. Заходило на осiнь, мати щоранку всiх нас виганяла в поле, де лежали вкляклi хлiба.

Гребли граблями, несли попiнками-ряднинами, обмолочували на току. Носили з поля цукровi буряки, потiм все те урвалося – нiмцi оприлюднили суворий наказ на цей рахунок. Натомiсть мати ж, про що писав вище, прихистила ще й еврейську сiм’ю, i якось все влагоджувала: жили дружно, без сварок, всi працювали. Слухався ii й Гриша, хоч який був «некерований».

Незабаром у селi сталася трагедiя.