Дороги, які нас вибирають

Всi отi двозначностi в публiкованих текстах, недомовки, хитрi паралелi – то також своерiдна художнiсть, переливи мислi та почуттiв. То – певнi здобутки, процес, який не давав перерватися однiй, яка йде з вiкiв, з глибин украiнського степу, тасьмi. Може, iнколи вона затонка. Чи навпаки, примiтивна як на сьогоднiшнiй погляд.

Може, сьогоднi декому видадуться смiшними отi колишнi заборони, застороги, бар’ери, а з ними, можливо, надто дрiбною наша праця, нашi обережнi кроки, бо сьогоднi можна вiльно говорити i писати, й мислити.

Впали неприхованi пута… Щоправда, ми ще не зовсiм гожi звести до сонця руки, дуже довго гнули iх до землi кайдани, й хилить iх долу новiтня бiда, й та сама в новiтнiй одежi. Дуже довго висiли над нами всi отi застороги, заборони, покари. Та й життя нинi складаеться непросто. Живемо в тривожному свiтi, в зонi посиленого ризику – в планi широкому й вузькому. У широкому – немае ладу у вселенському ковчезi, й якщо не зможемо виробити якийсь один погляд на свiт, на самих себе, прилучитися до спiльних аварiйних дiй, то приведемо до загибелi ковчег. І на нашiй нацiональнiй палубi скрута. Чимало старших офiцерiв, штурманiв лише вдають, що вивiряють шлях на нацiональну зорю, клопочуться добробутом матросiв i пасажирiв, насправдi ж е пiратами, мародерами власного народу. Та й сам народ… Іменi мого народу по свiту як не знали, так i не знають, це, як у маленькому мiстечку, не знають iмен бiднякiв, а знають багатiiв, крамарiв, лихварiв. Нас не знають бо нiчого не звоювали, нiчого не загарбали, а жили своiм. Почули про нас з нашоi бiди з Чорнобиля, трiшки з невдатноi Помаранчевоi революцii, та й повiдвертали морди до своiх форм слова суверенiтет, право та свобода – то тiльки для них, а десь там нехай воно все згорить. Зрозумiвши, що на них не дуе, вiдвернулись, все забули. Але все це iнша тема, яка пишеться на наших очах. Ми ж писали свою тему, котра творилася на пiдступах до нинiшньоi широкоi теми й може хоч дрiбочкою прислужилася до осягання того, як не просто жилося ранiше, як треба дорожити здобутим, берегти його, розбудовувати, i не зiтхати по тому, що минулося. Не повторювати недавнiх помилок.