Гетьманський скарб

Я провчився в нiй три роки й вважався найкращим учнем, мене навiть були якось призначили авдитором, одначе змiстили з причини мого м'якосердiя, бо ж не мiг справитися з бешкетниками семiнаристами. Бачачи моi старання, а також знаючи, що батько хоче забрати мене додому, старенький вiтець префект написав менi рекомендацiйного листа до Киiвськоi Академii, хоч я на той час провчився тiльки два роки, одначе був вельми вправний у багатьох науках, грецькою та латинською не тiльки читав, а й розмовляв. Киiвська Академiя здавалася менi Атенами науки, i марив я нею, i вiтець префект перейнявся моiми скорботами та написав листа до ректора, свого колишнього спудея, аби той вписав мене до класу дiалектики.

Вiн же потiм умовив i мого батька дати менi змогу повчитися в Академii, мовляв, настають такi часи, що на вищi уряди тепер без науки не пробитися, он i в Пiтерi цар посилае учитися за границю боярських дiтей. Батько погодився через силу, бо ж сам, хоч походив зi знатного роду, вибився трудами ратними, впертiстю та хоробрiстю. Пан ректор Академii проекзаменував мене на дiалектику й побачив, що я ii й не нюхав, вписав до класу пiiтики, перед тим вiдмiрявши тридцять рiзок за обман, який ми вчинили з вiтцем префектом. Хоч потiм виявилося, що в усiх iнших науках киiвським спудеям я не поступався, одначе вельми поступався в нахабствi та у вiдважностi. То були найпам'ятливiшi роки для киiвського мiщанства. Голодне, знахабнiле киiвське спудейство зайшло у великий розмир з киiвським купецтвом, цехами, вимагало вiдкупiв, а то й вдавалося до грабункiв, розбивало комори на ринку, шарпало з возiв. За потрiйним валом, який тягнувся вiд колишньоi Десятинноi церкви до Козиного болота, по крутосхилах, ярах та байраках повростали в землю у запущених садах хижi та халупи, чимало з них слугували пристановиськом для всiлякого непевного, а то й просто злодiйського, розбiйного люду, туди часто заникували й деякi спудеi. Там вiдвага пила мед, а нахабство – чорну брагу, там перепродували крадене й дiлили ще не захоплене, звiдти спудеi налiтали на купецькi та ремiсницькi двори. Пам'ятаю й нинi, як обдурив iх, пообiцявши на завтра вiдкуп, аби тiльки вiдчепитися, приiжджий з Кам'янця купець-еврей i як вистежили його чубатi фiлософи та богослови, обступили в приiздiм дворi, i як одбивалися купець зi своiми хурщиками, i як втiкали вони потiм по дахах будинкiв, i один хурщик зiрвався з даху i вбився.