Гетьманський скарб

Полуботок вийняв кисет, перстень з печаткою, кiлька срiбних монет, все це поклав на столик перед собою.

Зненацька на вулицi пролунав тупiт, понад тином прокотилася шапка з зеленим шликом, почулося тпрукання, i в дворi з вузлом у руцi з'явився козак у жаркому, з опушкою, жупанi; витираючи рукавом пiт, вiн зiйшов по сходах на ганок, поставив вузол на стiл, розв'язав кiнцi пишноi квiтчастоi хустки, з якоi, неначе лебiдь з пiни, випiрнув срiбний глечик з накривкою. Козак облизав великi, як вареники, пересохлi губи й прогув:

– Пан гетьман прислав з узваром.

Полуботок мовчав, вперто шукав кресало, – вiн би мiг пiти й припалити люльку вiд вогню в печi, бо ж саме топилося, не йшов, – i козак враз гмукнув чи хоркнув з переляку – половину гетьманових слiв розтрусив по дорозi й згадав аж тепер:

– Узвар з медом!

З медом, отже, гетьман запрошуе на обiд. Полуботок i далi нiчого не казав, i козак нагадав:

– Його милiсть запитуе вашмосцi про здоров'я. Полуботок поклав на стiл люльку, взяв з купки срiбних талярiв один, великими i вказiвними пальцями обох рук скрутив його, подав козаковi.

Той узяв таляр, здивовано вертiв у пучках:

– Його милiсть запитуе вашмосцi…

У цю мить скрипнули присiнковi дверi, на ганок вийшла молода дiвчина з розпущеною русою косою – Оленка, Полуботкова наймолодша (двi iншi давно замiжнi, два сини поодружуванi), батькова пестунка, примружилася на сонце, неначе кицька, побачила коштовний глечик, пiдняла покришку.

– Як гарно пахне!

Взяла глечик i почала пити.

– Узвар вiд гетьмана! – значущо мовив Полуботок. – З медом!

– Я ж бо чую, що смачний. Так пити захотiлося… Ох i смачний. – Оленка поставила глечик на стiл.

Полуботок ледь-ледь повiв на неi оком, хотiв насварити, але враз подобрiв очима, всмiхнувся.

– Пiди хоч косу заплети.

Оленка й далi стояла на ганку, в тонкiй бiлiй сорочцi, тонкiй запасцi, боса, сонце вицiловувало дрiбненьке муратиння довкола кирпатенького носика.

Козак переступав важкими чобiтьми:

– Його милiсть запитуе вашмосцi…

– Я вiдповiв, йди.

Козак повiльно зiйшов з ганку. Брiв через двiр, обмiтав високим споришем пилюку з чобiт, здивовано нiс поперед себе в долонi скручений в трубку таляр.

Його рот був широко розтулений.

– Що я скажу його милостi?…

Охрiм, котрий бачив i чув усе, кинув через плече:

– Дурний ти, як попова кобила. Та ж здоровий пан полковник, якщо такого таляра скрутив у дудочку. Спробуй-но розкрути.