Гетьманський скарб

Борсався, намагався втриматися у вутлому човнику царевич Олексiй, двадцяти семи рокiв, вдачею тихий, богобоязливий, схильний до життя келiйного, книжного, недарма любив архiерейське, архiмандритське облачения, церковнi спiви, бесiди зi святими отцями. Любив вiн богослужбовi книги, а також книги свiтськi, знав мови й не любив далеких мандрiвок, в якi постiйно його посилав батько, фортифiкацiй, штурмiв фортець, що в них також з батьковоi принуки мав брати участь, i лаятися грубою солдатською лайкою, i бити палицею за непослух солдатiв та офiцерiв, як то робив батько.

Вiн таким i рiс – тихим, допитливим, слухняним, маминим сином, яка, себто матiр, цариця Євдокiя Федорiвна, вже незабаром по одруженнi спротивилася Петровi, й вiн нехтував нею. Заронила в душу Олексiя жменьку зерен смиренностi та замрii i його баба – мати-цариця Наталiя Кирилiвна, жiнка старих звичаiв. Вони й доглядали малого, i чув вiн вiд обох скарги на нiмцiв, i не любив учителiв своiх нiмецьких Мартина Шейгебауера та барона Генрiха Гюйса, i чув нарiкання на батька, його непутящiсть i те ж потурання нiмцям. Дружину свою Євдокiю Петро незабаром запроторив у Суздальський Покровський монастир, де ii силомiць постригли в черницi, й стала вона черницею Єленою, а сам одружився на лiфляндцi Мартi Скавронськiй, перехрестивши ii в Катерину. Марта припала Петру до вподоби: тряслася з ним скрiзь у похiдному вiзку, пила горiлку на рiвнi з чоловiками, одружувала блазнiв, iздила з Петром на свинях по вулицях Пiтербурха. Коли Петро скаженiв, iй однiй вдавалося якось його уговтати, клала на колiна Петрову голову, пестила, й вiн засинав. Хтозна, подобалося iй таке сороче, безпутне життя чи платила за тронний стiлець. Хвороба приключилася царевi з переляку вiд стрiльцiв i вже не полишала його, наближення ii вгадувалося з того, що в царя перекривлювалася на лiвий бiк шия й смикалося обличчя; щойно накочувалася ця чорна хмара, цар здебiльшого замикався й нiкого не пускав до себе, окрiм Катерини, але бувало й навпаки: рвався на люди, шукав причин до розправи, кривавого розиску, й зводилися шибеницi, кiлки, страшнi помости з колесами та дибами. Олексiй боявся батька i не любив його, любив матiр, страждав по нiй, таемно написав кiлька листiв й одного разу потайки iздив до неi, про що Петро довiдався, й те вкинуло його в сатанинський гнiв.

Знедоленi й переляканi, люди одвертали свiй вид од Петра й з надiею дивилися на царевича.