Іван Богун. Том 1

– Я розумiю, пане Рудницький, але не спроможний допомогти. Омелька Чорного немае на хуторi, i мiсцезнаходження його менi невiдомо.

– Як багато часу вiн вiдсутнiй, проше пана?

– Близько двох тижнiв.

– Пся крев! – голос Рудницького став зверхнiм, навiть загрозливим. – Пан мае знати ще й таку рiч, що приховування карного злочинця теж потягне за собою вiдповiдальнiсть, i чималеньку.

Богун добавив у голос металу:

– Я повторюю, тут ви його не знайдете!

На хвилину запанувала гнiтюча мовчанка, потiм Рудницький розв'язно вiдкинувся, спираючись спиною на пiдвiконня.

– Добже! Бардзо добже, – на обличчi в нього сяяла посмiшка, хоча очi палали невгамовною люттю. – Маю вам сказати, що, окрiм сказаного ранiше, е ще деякi мотиви для того, аби спробувати пригадати, де Чорний.

– І в чому вони покладаються?

– Наприклад, у тому, що пан староста зацiкавлений надмiрно в арештi злочинця i як результат цього – в прихильностi коронного гетьмана. Напевне, тому вiн просив вам передати, що ви все ще знаходитесь у судовiй тяжбi з паном Замойським з питань належностi грунтiв, на яких побудовано ваш майонтек.

– Я добре пам'ятаю про цi обставини, – прикрив очi Богун.

– Тож?

– Пане Рудницький, хочу сказати вам: я свято вiрю в закон, суд i Рiч Посполиту, тож даремно лякаете.

– Ви впевненi?

Богун витримав палаючий погляд.

– Так, я цiлком впевнений, – твердо мовив вiн.

Обидва встали.

– Що ж, обiд готовий.

Запрошую пана ротмiстра покуштувати, чим Бог надiлив.

– Дзенькую, – повним презирства голосом вiдповiв Рудницький. – Скоро пан не буде мати можливостi приймати шляхетних гостей, тож iз задоволенням наостанок складу йому компанiю.

Рушили до великоi свiтлицi, де, за наказом Богуна, було приготовано справжнiй бенкет. Рудницький лютував. Вiн, хоча й намагався виглядати спокiйним та насмiшливим, з великими зусиллями тамував злiсть i розчарування, адже мав своi дивiденди в разi успiшного виконання особистого прохання коронного гетьмана.

Отже, тепер, пiсля того, як Богун вiдмовив посприяти, поляк вирiшив не лише викласти все старостi в необхiдному свiтлi, а й самому всiма силами сприяти негайному покаранню цього нахабного реестровика, який став на завадi його планам. Хоча, якби пан Рудницький пильнiше вивчив справу, за яку вирiшив взятися, у нього неодмiнно поменшало б ентузiазму i надiй на швидку помсту.