Іван Богун. Том 1

Іван Богун. Том 1

Юрiй Володимирович Сорока

Барви

Що нам вiдомо про сподвижникiв Богдана Хмельницького? Про людей, котрi пов'язали власну долю з боротьбою славного гетьмана? Ким вони були, як жили, що залишили по собi? Як не сумно це розумiти, але про Івана Богуна, Данила Нечая, Максима Кривоноса i багатьох iнших вiдомо значно менше, нiж заслуговують цi люди за своi життя, що вони iх поклали на олтар служiння Батькiвщинi. Герой твору Юрiя Сороки, полковник кальницький, вiнницький i подiльский, а пiзнiше й наказний гетьман Іван Богун е чи не найяскравiшою постаттю в плеядi полковникiв Хмельницького.

Чи таким вiн був, яким дозволив собi зобразити його автор? Чи змiг вiн показати його так, як того заслуговуе славетний украiнський лицар? Залишимо це на суд читача, якого на сторiнках цiеi книжки чекають буревii i бойовища Украiни XVII сторiччя…

Юрий Сорока

Іван Богун. Роман у двох томах. Том 1

Частина перша

Все йде, все минае – i краю немае.

Куди ж воно дiлось? Вiдкiля взялось?

І дурень, i мудрий нiчого не знае.

Живе… умирае… одне зацвiло,

А друге зав'яло, навiки зав'яло…

    Тарас Шевченко. Гайдамаки

Роздiл І

І

Мушкетний залп громом прокотився пiд низькою стелею свiтлицi, i одразу ж усе заволокло густим та ядучим димом. На якусь мить навколишнiй свiт утратив свою реальнiсть, немов разом з розмаiттям звукiв зникла i шалена круговерть, яка до цiеi хвилини гарячкувала на подвiр'i. І час застиг. Щось нереальне, настiльки страшне для уяви малого хлопчака, що не могло бути реальним, дiялося на хуторi.

Із стану зацiпенiння вивiв напад задушливого кашлю, що його викликав пороховий дим, а разом з кашлем до свiдомостi дiйшов батькiв крик:

– Іване! Таку твою через таку! Не стiй, у пiдпiлля бiжи, кому кажу!

Хлопчина, наляканий гуркотом бою, раптово здригнувся i прийшов до пам'ятi, а вир подiй закрутився перед ним з новою силою. Зовсiм поряд гаркнув вiд несподiваного удару знайомий голос i прямiсiнько пiд ноги малому гепнулось тiло у бiлiй вишиванiй сорочцi та синiх шароварах.

Укрита рiзнобарвними вiзерунками вишиванка на грудях того, хто впав, надзвичайно швидко почала червонiти вiд темноi густоi кровi.

– Омелько… Омелько, що ти? – одними губами прошепотiв хлопчик, дивлячись на козака, який хапав широко розкритим ротом повiтря i намагався долонями затулити рану. У вуха, вiддаючись тихим свистом, важко вдарив другий мушкетний залп.