Iван Богун. Том 2

– Запорожцi посилили атаки на вози. Вони кидаються, немов скаженi пси, незважаючи на вогонь нашоi зброi. Пан Заславський прохае пiдкрiплень.

– Добре, поручнику. Пiдкрiплення будуть. Щось ще?

– Так, ваша милiсть. Вiн волiв би, аби ви трохи прискорили рух табору.

Калиновський пхикнув:

– А бiльше нiчого пан Домiнiк не волiв би?! Ми йдемо з такою швидкiстю, яка дозволяе нам утримувати рiвняння в колонах i не перетворитися на вiйсько, яке бiжить. Передайте пану Заславському, нехай вiн не вдаеться до панiки i продовжуе стримувати ворога.

Скоро я зможу дати йому на допомогу частину сил iз флангiв.

За мить пiдскочив на баскому огирi гусарський хорунжий iз затягнутими в леопардову шкуру грудьми, у блискучому вiд позолоти шоломi, з оголеним палашем у руцi.

– Татари вiдступили вiд флангiв, пане гетьмане, – сказав вiн, стримуючи коня.

– Я очiкував цього, – стримано вiдповiв Калиновський. – Шикуйте гусарiю для вiдбиття можливого нападу ворога на ар'ергард.

– Слухаю, ваша милiсть! – хорунжий зник так само раптово, як i з'явився.

У поле зору пана Мартина потрапив Самiйло Зарудний, який iхав поряд, демонстративно вiдмовившись вiд будь-якоi зброi (крiм палаша та пiстолетiв, простяг гетьманським охоронцям навiть короткий, турецькоi роботи ятаган).

– Що ви скажете, пане Зарудний? – крiзь зуби кинув Калиновський. – А вони й не збираються залишати нас у спокоi.

– Було б дивним, якби ми побачили протилежне, – знизав плечима поручник.

 – Хмельницький у розпачi. Вiн бачить, як з його рук випливае добра здобич, але нiчим не може тому зарадити. Не дивно за таких умов, що вiн десятками посилае своiх лотрiв на жерла гармат нашого ар'ергарду.

– Маю надiю, це тимчасове явище.

– Не сумнiвайтеся. Пiсля виходу з улоговини нам буде ще легше боронитися в таборi. А через день вони, без сумнiву, повернуть назад. Мури Богуслава, загiн князя Іеремii i шляхетне посполите рушення будуть досить вагомими аргументами для прийняття такого рiшення.

– Так, не сперечаюсь, – обдарував Калиновський поручника крижаною посмiшкою, – щоправда, нам з вами, – польний гетьман зробив вiдчутний наголос на словах «з вами», – потрiбно ще пережити цей час i дочекатися сакрального «через день».

– На все Божа воля, – посмiхнувся у вiдповiдь Зарудний.

Немов у вiдповiдь на слова Калиновського, вiд передових пiдроздiлiв польського вiйська вдарили гармати. Їх було багато, бiльше десятка.