Iван Богун. Том 2

Артилерiя стрiляла бiглим вогнем, вкладаючи ядро за ядром у авангард вiйська – звiдти почулись крики, стогiн та виття поранених.

– На Бога, що це! – пiднявся у стременах пан Мартин. – Герольде! Негайно дiзнайтеся, що вiдбуваеться. – Його голос майже потонув у гуркотi кiлькох наступних вибухiв гарматних куль.

Один з герольдiв, пiднявши древко iз зображенням гетьманського герба Калини, кулею полетiв наперед вiйська, аби виконати наказ гетьмана. Але вiн ще не встиг вiддалитись бодай на пiвсотнi крокiв, коли був накритий вибухом розривноi гранати i полетiв з коня на землю.

Поранена тварина, б'ючи копитами, перекинулась на свого вершника, придушивши його.

– Пане гетьмане, ар'ергард атаковано великими силами! – пiдскочив до гетьмана поручник Домiнiка Заславського, з яким вiн нещодавно говорив, даючи пораду припинити панiку. Схоже, порада не допомогла.

– Що саме ви маете на увазi пiд словами «великими силами»?

– Не менше п'яти тисяч. Два пiхотнi полки, окрiм запорiзькоi кавалерii.

– О, свента Дiво! – пополотнiв Калиновський. – Я передбачав це! Я знав! Негайно взнати i доповiсти становище в напрямку руху вiйська! – накинувся вiн на почет.

Та в таких вивiдинах потреба швидко вiдпала – обливаючись кров'ю, повернувся герольд, якого пан Мартин вже й не очiкував побачити живим. Але вiн був живий i тримався ще на ногах, хоча притримуючи поламану руку, пiшим i без гербового штандарту.

– Зрада, пане гетьмане! Попереду шлях перекопано, вози перекидаються i стрягнуть у баговиннi, нас обстрiлюють з гармат i атакують кiлька тисяч пiхотинцiв ворога!

– Чорт! Чорт забирай! – вилаявся Калиновський.

 – Вперед, панове! – крикнув вiн до почту. – Ми повиннi дати лад вiйську i вишикувати його для бою в оточеннi! Не гаймо жодноi хвилини!

Зненацька його погляд впав на Зарудного.

– Взяти його! – зашипiв вiн до ландскнехтiв. – Я повернусь за ним, а доки бережiть iуду пильнiше за зiницю ока!

Самiйла одразу ж стягли з коня i кинули на землю, в'яжучи по руках i ногах.

Але Калиновський не мав часу слiдкувати за арештом козака. Вiн повинен бути там, де тепер найгарячiше. З правого флангу, з пагорбiв i скель, котрi нависали над низиною Гороховоi Дiброви, починався обстрiл польського табору з татарських лукiв, уносячи свою лепту в безлад i панiку переляканих польських воякiв…

Три години конало коронне вiйсько в Гороховiй Дiбровi, з чотирьох бокiв стиснуте переважаючими силами козакiв i татар Тугай-бея.