Iван Богун. Том 2

Один з тих що сидiли на каменi, пiдняв голову, i Іван побачив звернене на себе чорновусе i смагляве обличчя з уважними карими очима, яке виказувало в собi вихiдця з Молдови або Волощини. Джеджалiй був одягнений у червоний каптан з вiдкинутими за спину рукавами, синi шаровари i жовтi сап'янцi. На головi мав видрову шапку, увiнчану невеликим павичевим пером. З-за шовкового очкура визирали рукiв'я дорогих турецьких пiстолiв, при боцi було почеплено цяцьковану золотом та самоцвiтами шаблю.

Джеджалiй кинув на Івана вивчаючий погляд i вказав рукою на вiльне мiсце навпроти себе.

– Сiдай, пане…

– Іван Богун. Сотенний хорунжий. Вороновицька сотня Брацлавського полку, – коротко вiдрекомендувався Іван.

– Вiтаю, пане Іване. А я маю честь бути обозним Кропив'янського полку. Я слухаю тебе, пане Іване, якi справи привели до мене мостивого пана?

На мить Іван замислився. Усе ж урештi вирiшив нiчого не приховувати. Ім'я Нечая, сказане козаком, який привiв сюди Івана, стало немов гаслом, подаючи сигнал: «Ти серед своiх, Іване!».

Напевне тому вiн коротко, але вичерпно розповiв про змову на своiй чайцi, про арешт Розгона, про його намiри донести на них Барабашевi. Не оминув i факт, що той самий Розгон лежить зв'язаним, мало не ковтаючи смердючу воду, яка просочувалася крiзь смоленi дошки iхнього човна.

– А цiкавить мене, пане обозний, ваша думка щодо подальших наших спiльних дiй. Бачу-бо: козаки моi бинаймнiй[5 - Бинамнiй (заст.) – аж нiяк, анi трохи.] не мають бажання битися зi своiми побратимами, котрi свого часу пiшли за Хмельницьким i тепер виступили нам назустрiч.

Але ми невпинно просуваемося до митi, коли доведеться пiдiймати нашу зброю проти них.

Джеджалiй посмiхнувся ледь помiтною посмiшкою:

– Інодi можна помiтити, а також вiдчути самим серцем, що за людина сидить навпроти тебе, – повiльно вимовив вiн, i в карих очах обозного загадково виблискували язики полум'я. – Це не завжди вiдбуваеться, але коли вiдчуваеш, воно нiколи не обмане тебе! Ти, пане хорунжий, мужнiй воiн i надiйний товариш.

Дасть Бог, i ми ще не раз зустрiнемося, але тепер ти мусиш йти до своiх людей. Нехай вони готують кулiш i вiдпочивають. До ранку не вiдбудеться нiяких подiй, а нам з вами потрiбно набратися сил. Коли ж на ранковiй зорi твоi козаки почують удари литавр, поспiшайте на раду. На нiй ти, мiй добрий знайомий, отримаеш усi вiдповiдi на своi запитання.

Назад Іван прямував у напрочуд доброму настроi.