Iван Богун. Том 2

Упевненiсть Джеджалiя розсiяла його власнi тривоги i наповнила впевненiстю: його i його козакiв не зможуть кинути проти Нечая, Кривоноса, Топиги i Омелька Деривухо, якi перебувають десь тут, зовсiм поряд. Так само сидять бiля вогнищ, варять вечерю i готують зброю до битви. До битви, у якiй вiн, Іван Богун, повинен будь-що стати на iхньому боцi.

VI

На ранок, коли прохолодний туман у Кам'яному Затонi ще не встигли випалити променi сонця, над табором, який встиг прокинутися i гудiв, немов бджолиний рiй, почулося басовите рокотання литавр.

Низькочастотнi звуки, що iх видобували довбушi з мiдних, обтягнутих мiцними воловими шкурами тулумбасiв, вiдбивалися вiд скель Кам'яного Затону, лякаючи численну звiрину в чагарниках, здiймаючи на крило хмари птаства з очеретiв i плавнiв.

На чималому майданi, який впритул пiдходив до смужки берега з напiввитягнутими з води чайками, зiбралися, мабуть, три чвертi вiйська. Козаки поки що поводилися тихо, впiвголоса перемовлялися, очiкуючи, коли замовкнуть литаври i почнеться рада.

Подекуди iз тихого роптания вихоплювалися рiзкi викрики, якi здiймалися над загальним шурхотом натовпу i щось переконливо доводили оточуючим. Богун, який на чолi чотирьох десяткiв козакiв своеi чайки приеднався до натовпу, прислухався до тих голосiв.

– Чи ми бусурмани?! – волав один з них. – Чи хреста святого зреклися?!

– Чому зреклися? – невдоволено вiдповiдали йому.

– А тому, що лише нехрист може спiльно з ворогами вiри своеi здiйняти супроти братiв православних тричi прокляту руку!.

.

– Не пiдемо на Хмеля, браття! – лунало з iншого боку. – Станемо лишень з ним, плече до плеча, за нашi права козацькi! Лядською кров'ю змиемо образи, що iх нам завдано за довгi роки поганоi кормиги!

– В iм'я Отця, Сина i Духа Святого! – нависало густим басом, перекриваючи гомiн попереднiх промовцiв. – Іже архангели святi смертний бiй ведуть iз силами пекла, пристало й нам, живота не жалкуючи, стати пiд знамена Богдана-Зиновiя i вiдстояти вiру стару православну, храми Божi.

Спопелити триклятих католикiв i стерти iз земного лику нечестиву унiю!

Богун, а слiдом за ним i решта козакiв Вороновицькоi сотнi, швидко проштовхалися крiзь натовп i опинилися в кiлькох десятках крокiв вiд дощаного помосту в серединi майдану (при бiльш детальному оглядi помосту, це виявився невеличкий, устелений поверх облавок неструганими дошками човник).