Iван Богун. Том 2

Круто вигнутi смолистi брови, прямий нiс i довгi, з тонкими пасмами сивини, вуса, пiд якими розташувалися тонкi, мiцно стисненi губи i вольове пiдборiддя. Весь образ гетьмана свiдчив про його внутрiшню силу i рiшучiсть людини, яка спроможна повести за собою. На Хмельницькому був одягнений iз червоного сукна каптан, укритий майстерним золотим та срiбним шиттям, видрова шапка з пером на дiамантовiй застiбцi, широкi червонi шаровари i жовтi сап'яновi чоботи. Наряд доповнювали золотi остроги i вкритi золотом пiхви шаблi, видiляючи його на тлi сiрих свитин, бiлих вишиванок або, у кращому випадку, вигорiлого червоного сукна каптанiв, що в них були зодягненi бiльшiсть козакiв, або темних кирей кiлькох старшин, якi знаходились поруч.

З них хiба що Данило Нечай, котрий завжди полюбляв гарний одяг, мiг посперечатися в цьому з гетьманом. Проте Хмельницький не надавав таким дрiб'язкам жодноi уваги. Вiн ще хвилину постояв, розглядаючи ворожий табiр, потiм повернувся до своiх старшин.

– Пройдемося, панове полковники, – звернувся вiн до них глибоким i чистим голосом, який однаково мiг належати як талановитому спiваку, так i доброму промовцю.

 – Наглянемо за будiвництвом табору, а заодно й погомонiти б не завадило. Геть намети такоi ясноi днини!

І гетьман покрокував гребенем валу, минаючи оббитi iз середини неструганим деревом шанцi, захищенi масивними дерев'яними щитами позицii гармат та шмигiвниць, дiжi з водою, пiрамiдки ядер, хитро влаштованi в землi сховища для пороху. Полковники, вiдставши на крок, прослiдували за гетьманом.

Деякий час Хмельницький мовчав, оком дбайливого господаря оглядаючи укрiплення, якi проминали. Через кiлька хвилин, нарештi, звернувся до Кривоноса:

– Я думаю, Максиме, мортири потрiбно знести з валу, заглибивши iх крокiв на п'ять углиб табору. Можеш навiть за возами поставити. Навiщо вони стирчать зверху, немов банi церковнi? Посадиш на валу одного гармаша, нехай вiн вогонь коригуе. Решта ж обслуги буде пiд захистом, вiрно кажу?

– Вiрне дiло, зробимо, батьку, – струснув чубом Кривонiс.

– Та води б бiльше в шанцi та ще по мiшку сухарiв на кожен десяток козацтва не завадить.

– Сьогоднi ж виконаемо, – озвався кремезний Пiвторакожуха. – Та тiльки марно це, батьку. Хiба ж ми тут облогу витримувати маемо?

Богдан кинув на Пiвторакожуха швидкий погляд.

– Нi, Федоре, облоги не буде. А воду та сухарi постав! Тут моя справа думати, а твоя виконувати.

– Слухаю! – виструнчився Пiвторакожуха.