Iван Богун. Том 2

Хмельницький з хвилину йшов мовчки, потiм зупинився i почав, приклавши до чола долоню, розглядати щось в обозi Потоцького.

– Нечаю, тут, здаеться, твоi соколи оборону триматимуть?

– Моi, батьку, – виступив наперед Нечай.

– Ну то поставиш звiдси по сто крокiв праворуч i лiворуч ще по ряду возiв, та мiцнiше iх ланцюгами скрути один до одного. А перед фосами якiрцiв[10 - Якiрцi – невеличкi вiстря з гартованоi крицi, призначенi для пошкодження кiнських копит пiд час захисту вiд комонних атак. Були схожими на ногу птаха й влаштованi так, що пiд час розкидання завжди спрямовували ся догори одним з гострих кiнцiв.

] насiеш. Та не бiйся передати кутi меду!

– Не пожалiемо, ваша ясновельможнiсть! – з посмiшкою вiдповiв Нечай.

– Ет! А вiн смiеться! – i собi посмiхнувся Хмельницький. – Ти он той ярочок бачиш? – вказав вiн Нечаю на промитий дощовими водами рубець на зеленому полi перед табором. – І лiворуч вiд нього ще один. Їх гусарiя не подолае, злякаеться коням ноги потрощити. От вони, бусурмани, якраз помiж цих двох ярочкiв сюди й вирушать.

Тут найважчий удар гусарii потрiбно очiкувати. Вози у Пiвторакожуха вiзьмеш, йому не потрiбнi.

– Чому не потрiбнi? – стрiпнувся Пiвторакожуха.

– Облоги ж не буде. Полковник промовчав.

– Добре. Жартую. Даси десятка два.

– Стiльки дам.

– А в тебе як iз возами, Михаиле? – повернувся Хмельницький до невисокого огрядного полковника Криси.

– Два десятки дам.

– Вирiшено. Чув, Нечаю? Ну то посилай козакiв по вози та до роботи.

Ще «кобил» дерев'яних нагостри та перед валом вкопай погустiше.

Нечай, Пiвторакожуха та Криса подалися виконувати розпорядження гетьмана, тож бiля нього залишився лише Кривонiс.

– Як мiркуеш, Максиме, подужаемо? – тихо запитав у старого товариша гетьман, дивлячись у вкриту бiлими хмарками далечiнь неба над польським табором.

– Мусимо! – коротко рубонув Кривонiс. – Вiд Джеджалiя не було новин?

– Були.

– Хорошi?

– Так. Годину тому джура повернувся, якого я з татарами посилав.

Скоро очiкую побачити Филона у своему обозi.

– Тодi, напевне, подужаемо, – Кривонiс почав припалювати люльку. – А без них скрутно б прийшлося.

Хмельницький трохи помовчав. Через хвилину подивився на Кривоноса.

– Твоя правда. Однак i на Сiчi боки вiдлежувати було вже неможливо. Якби обложили там… сам знаеш.

– Ну то слава Богу, що все склалося, як чекалося, – зiтхнув Кривонiс.

– Вiд Потоцького теж бiжать, – продовжив Хмельницький.