Iван Богун. Том 2

Про козацьку вольницю, що з давнiх-давен захищае украiнську землю i православну вiру, не жалкуючи кровi i самого життя задля iдеалiв, близьких серцю кожного украiнця. І жаданою вологою серед спекотноi пустелi падали Богдановi слова у свiдомiсть справжнiх патрiотiв, готових скласти непокiрнi голови радше, анiж скоритися гнобителям, стати невiльниками на своiй рiднiй землi, забути вiру предкiв, прийнявши з рук езуiтiв ненависний православному серцю римський обряд. Слiпучими самоцвiтами сповнювали душi тих, хто вважав себе вiльним козаком, тi слова.

Запалювали праведний гнiв до iноземцiв, якi зазiхнули на свята святих кожного козака – обирання власноi старшини вiльними голосами при арматi, бути вiльним подiбно до степового вiтру, незалежним вiд рiшень чужого йому сейму, коли мав козак бажання погуляти Чорним морем або степами Буджаку чи кримськими улусами.

Громом здiйнялися крики вiтання гетьману, над густими козацькими рядами злетiли в повiтря тисячi шапок. А за мить вже полетiли в бiй комоннi сотнi, твердим кроком пiшли назустрiч ворогу рiвнi батави.

Вдарились грудьми з гусарськими хоругвами та рейтарськими ротами, вивiльнивши до небес нечувану хвилю праведного гнiву. А з флангу вже вдарили татари Тугай-бея, зiм'яли блискучi гусарськi ряди, використовуючи раптовiсть та свою чисельну перевагу, втягнули iх у запеклий шабельний бiй, щоб за мить вiдринути i вдарити в iншому мiсцi, спочатку засипавши ворога хмарами гострих стрiл…

До пiзнього вечора тяглися запеклi боi на Жовтих Водах кривавого дня п'ятого травня 1648 року.

Левами кидалися крилатi гусари на козацькi сотнi, не жалкуючи життя, билися рейтари, драгуни, панцерники i ландскнехти. Часом пороховий дим застилав поле бою так щiльно, що годi було й роздивитися якiсь окремi деталi серед безумства битви. Польськi гармашi не шкодували нi куль, нi пороху, нi картечi, щосили намагаючись допомогти атакуючим хоругвам артилерiйським вогнем. Інодi цiлими десятками виривали з козацьких батав бiйцiв, заливаючи яскравим багрянцем великi плями на смарагдовому килимi молодоi трави. Швидко i професiйно караколювали голландськi мушкетери, злагодженими залпами поливаючи ворожi батави, дружно, плече до плеча зустрiчали козацькi сотнi i татарськi чамбули озброенi довгими пiками французькi кондотьери i нiмецькi ландскнехти. Але Марс не був прихильним до польського лицарства i солдат удачi. Ще смiливiшими були козаки, ще хоробрiшими i сильнiшими.