Iван Богун. Том 2

Але не всi ж стусани на голову ротмiстра Чарнецького! Так, вiн прекрасно розумiе: единий вихiд для них зараз, – це можливiсть домовитись з татарами i за будь-яку цiну втримати iх вiд сприяння Хмельницькому. У такому разi вони ще мають шанс скористатися перевагою над козаками в кiннотi й зламати хребта здрайцю. Правда, невiдомо, що принесуть тi самi переговори. Тож нехай iнiцiатива непопулярних серед шляхетних кiл домовин з кочiвниками, а якщо вони, цi самi домовини, вийдуть з-пiд контролю, то i цей факт, нехай все буде пов'язано з iменем Стефана Потоцького.

Про що ротмiстр його королiвськоi милостi Чарнецький i розповiсть при нагодi вельможному панству, доповнивши розповiдь саме такими подробицями, на якi заслуговуе цей нездара, котрий уявив себе Гаем Юлiем Цезарем.

– Вихiд ви назвали самi, – нарештi озвався Чарнецький голосом, у якому бринiли нотки щироi дружби. – Звичайно, вихiд не найкращий для хороброго лицаря, але… Нi, мовчiть, мовчiть! – замахав вiн руками, побачивши, що Потоцький мало не захлинувся вiд образи.

 – Все розумiю, все! Виключно pro bono publico.[19 - Pro bono publico (лат.) – задля загального блага.] Пан Єзус вiдвернув вiд нас свое обличчя, i то едине пояснення усiх наших бiд.

– Так! – гаряче закивав головою Стефан. – Мое серце i моi дiяння – все заради загального блага! Тож… Ми спробуемо домовитися з Тугай-беем?

– Вимушенi! Ви вимушенi на це злою насмiшкою долi, бачить Бог!

– На Бога, пане ротмiстре, допоможiть менi в цiй справi, адже всiм вiдомий ваш дипломатичний талант!

Чарнецький встав.

– Не переймайтеся. Почну займатися цим негайно.

– О! Ви не уявляете, наскiльки я вдячний вам за це! Тепер я ваш боржник!

– Ну що ви. Мiй гонор не дозволить менi наживати дивiденди на… гм, на такiй справi. Хiба що якiсь дрiбницi. Так, аби дати пану привiд не почувати себе боржником… Тепер про справу. Менi потрiбнi помiчники. Краще зi всiх, ким ми маемо можливiсть розпорядитися, тут пiдiйдуть, на мою думку, пани Войнилович i Бруханський.

Крiм того, знадобляться грошi, ну i, звичайно, обiцянки. Обiцянки про ще бiльшi грошi. І для початку пiднесемо в дар псявiрi кiлька негiвських огирiв i багату зброю. Татари цiнують надзвичайно як перше, так i друге.

Потоцький розвiв руками:

– Можу лише сказати, що я не помилився, викликавши вас для обговорення такоi делiкатноi для нас справи.

– Дякую, шановний тезко, – схилив голову Чарнецький. – А тепер дозволю собi пiти, щоб зайнятися задуманим.