Iван Богун. Том 2

Потоцький вiд несподiванки застиг на мiсцi, немов на голову йому вилили вiдро крижаноi води. Неймовiрно! Але як може читати його думки цей сорокарiчний ротмiстр?! І Стефану раптом стало до болю соромно за своi хлоп'ячi мрii, за невдалу переправу через Жовту, за суперечку iз Сапегою. Вiн сiв, майже упав у крiсло i затулив обличчя долонями. Коли пiдвiв голову, очi його дивилися на Чарнецького, наче в побитого цуценяти.

– Я згоден з вами, пане Чарнецький, – з важким зiтханням вимовив вiн. – Власне, й про це я хотiв… порадитися.

Чарнецький пiдбадьорливо махнув головою.

– Радий що ми з вами змогли порозумiтися. Що ж, яких заходiв ви плануете вжити? Маю надiю, ви розумiете – в ситуацii, яка склалася, було б цiлковитим безумством намагатися вiдiйти на з'еднання iз силами його ясновельможностi коронного гетьмана?

– Так, я усвiдомлюю.

– Тож…

– Тож прохав би вас розпочати переговори з Тугай-беем.

У виразi обличчя Чарнецького годi було й помiтити лукавство чи будь-що, окрiм праведного обурення.

– Але, прошу пана, це приниження слави нашого шляхетного лицарства, позаяк кожний, хто вважае себе шляхтичем, звик дiяти супроти ординцiв своiм мечем, а не за допомогою полiтичних реверансiв!

Потоцький пополотнiв ще бiльше.

– Що ж нам робити? Невже краще домовини з Хмельницьким?

– О, нi! В жодному разi! Це являло б собою ще бiльше приниження. Крiм того, з такоi справи годi сподiватися приварку. Хмельницький тепер – дикий тур з налитими кров'ю очима, котрi бачать червоне навiть там, де його немае.

– Молю вас, пане Чарнецький, пiдкажiть вихiд, i я ваш боржник довiку! – палко вигукнув Стефан.

Чарнецький обвiв поглядом розкiшнi нутрощi шатра. Перськi килими на стiнах i на долiвцi, вишуканi меблi у надмiрнiй кiлькостi, цiлий оберемок шовковоi бiлизни на постелi, золотi канделябри у виглядi маленьких амурiв, якi натягували тятиви своiх крихiтних лукiв; розкiшнi пахощi парфумiв та ароматичних свiчок.

Так, цей шмаркач iхав не на вiйну, а на веселу, повну пригод прогулянку. У своi двадцять шiсть вiн отримав призначення командувати регiментом коронного вiйська, тодi як сам Чарнецький, котрий присвятив королiвськiй службi бiльше нiж двадцять рокiв, всього лише ротмiстр у його вiйську, гiрше, поручник при особi ясновельможного рейментаря. Тьху! Звичайно, бути сином польного, а потiм i коронного гетьмана, то е велике щастя.