Iван Богун. Том 2

Co modo[18 - Co modo (лат.) – таким чином.] наш регiмент складався бiльшою мiрою з вовкiв, яких, як вiдомо, скiльки не годуй… Результат не примусив на себе довго очiкувати. Крiм того, я змушений засмутити вас ще бiльше. Не далi як чверть години тому я отримав приватного листа. У ньому, промiж iншим, повiдомляеться про прихiд на допомогу Хмельницькому сорокатисячноi орди на чолi з самим ханом, Іслам-Гераем.

– Неймовiрно! – Потоцький скочив на рiвнi i закрокував по шатру. Приголомшлива новина примусила його пустити повз вуха навiть глузливi слова на адресу власного батька.

– Але, не дивлячись нi на що, це схоже на правду. Данi пiдтверджуються i поведiнкою коронного гетьмана.

– Прошу?

– Мене повiдомляють, що його ясновельможнiсть, не дочекавшись надвiрних вiйськ вiдомих нам мостивих панiв, вирушив було з п'ятьма тисячами жовнiрiв на допомогу нам. Але, очевидно побоюючись новоi Цецори, спочатку зупинився поблизу Тясмина, пiсля чого повернувся за мури Черкас. Мiй добрий товариш полковник Коряцький, якому i належить вище означений лист, намагаеться пiдбадьорити нас тим, що його ясновельможнiсть пан Миколай надiслав листа до вiзиря Османськоi iмперii Ахмеда-пашi, у якому висвiтлив останнi подii у вигiдному для нас свiтлi.

Мовляв, згiдно договору з Високою Портою, Рiч Посполита заборонила козакам розбiйницький похiд на Чорне море. А тi лотри, у вiдповiдь на дотримання нами угод, об'едналися з татарами i загрожують Польщi громадянською вiйною. Тут ставка на те, що султан пам'ятае нашi недавнi домовини з Венецiею та Папським престолом щодо вiйни з Туреччиною, точнiше, iхнi негативнi наслiдки. А оскiльки руки падишаха зв'язанi вiчними негараздами в територiальних суперечках з Персiею, вiн намагатиметься не псувати стосункiв з Варшавою i натисне на Іслам-Герая… Це, звичайно, за умови, якщо до рук султана ще не попали викраденi Хмельницьким у Барабаша королiвськi грамоти.

Потоцький кинув на спiврозмовника швидкий погляд.

– Пан обiзнаний з тим, що дiеться навколо нас, краще, нiж я!

– Дякую.

– Але, пшепрашам, то не е комплiмент!

– Що ж тодi?

– Це… Це неподобство! Моi пiдлеглi дiють украй погано. До цiеi митi я не мав у своему розпорядженнi нi послiв його ясновельможностi, мого коханого батька, а нi «язика» з табору триклятого банiти!

– Не треба хвилюватися, мiй друже. Дякувати Боговi, ми все ж маемо потрiбнi вiдомостi. А вам я повинен сказати: тепер не час гратися у великого полководця. Час рятувати вiйсько.