Iван Богун. Том 2

Потiм повiльно стягнув iз шиi червону шовкову хустку i, поклавши ii на долонi, опустив обличчя в ii невагомi хвилi, безсило вперши лiктi у стегна. Так не поворухнувшись просидiв не менше чвертi години. Не чув навiть, як зашурхотiла вiдлога шатра, коли один з гайдукiв ступив було усередину, але, побачивши стан свого господаря, прожогом кинувся назад. Коли Стефан нарештi пiдняв голову, в очах його, окрiм втоми, читалася якась дивна туга. Приглушеним голосом гукнув челядинцiв, якi виструнчилися перед ним за мить. Наказав покликати ротмiстра Чарнецького.

Очiкувати довелося недовго. Чарнецький, у пишному вбраннi, що його, очевидно, встиг вже помiняти пiсля бою, переступив порiг за хвилину.

– Сiдайте, шановний тезко, – вказав йому Потоцький на широку, обшиту коричневим сап'яном лаву. – Я маю до вас цiлком конфiденцiйну розмову.

– Цiлком до послуг вашоi милостi! – мотнув головою Чарнецький i сiв на вказане мiсце.

Кiлька хвилин, немов не наважуючись розпочати розмову i сказати те, що повинен був сказати, Потоцький розглядав свое вiдображення в дзеркалi.

Нарештi зiтхнув i поглянув на Чарнецького:

– Пане ротмiстре, не буду приховувати: я розбитий, знесилений i я… я…Чорт забирай, як соромно! Я не сподiвався на такий нещасливий вигин долi! Кляте хлопство покинуло нас, це катастрофа!

– Прошу помiтити: вони не лише покинули наш стан, вони досить активно протистояли нам пiд час битви, – Чарнецький, на вiдмiну вiд Стефана, був спокiйним та врiвноваженим. – Але смiю вас завiрити: це ще не катастрофа.

Ми знаходимося в добре захищеному таборi, крiм того ми, стонадцять кiп дзяблiв, лицарi! Нам звично дивитися в очi смертi. А ля гер, ком а ля гер, як кажуть французи.

– То так, проше пана, – поспiшив згодитися Потоцький, – поля Марса для нас не новина! Але… Розумiете, я хочу бути зрозумiлим… Щоб ви зрозумiли мене…

– Я розумiю вас, мостивий пане, – Чарнецький схилив голову i в очах його зблиснули насмiшкуватi вогники, яких, утiм, схвильований Стефан не мiг помiтити. – Ви сподiвалися на… гм, на дещо iнший перебiг подiй.

Вам наш похiд здавався чимось на кшталт повного пригод променаду. Що ж, настала пора бути вiдвертими i визнати: ви помилилися. Ми опинились серед диких степiв, якi завжди були негостинними до нас. Якщо не сказати бiльше. Крiм того, ми тепер у меншостi, тому що ваш батечко, достойний Signum stupidiatis,[17 - Signum stupidiatis (лат.) – вiдзнака за дурiсть] не виявив бажання прислухатись до порад людей, якi нiколи не порадять поганого.