Iван Богун. Том 2

 – Ох i зголоднiв же я, доки ви там з ляхом у пiддавця бавилися.

Іван з неприхованою радiстю дивився на побратима. Як же приемно було зустрiти його саме тепер, коли в силу своеi новоi посади вiн мав бути взiрцем для пiдлеглих козакiв, стати iх порадою i добрим прикладом. Як добре, що поряд з'явився хтось, у кого цiеi самоi поради мiг запитати вiн сам, довiритись у своiх думках, найближчих планах, згадати за чаркою оковитоi тi днi, якi було прожито поряд, долаючи бурi неспокiйного козацького життя i залишатися просто Іваном, а не паном сотником.

– А що, важкий вiн, хлiб сотницький? – по-змовницьки пiдморгнув Деривухо. – Атож, тепер ти повинен дбати не лише про себе або овiяне славою, але все ж просте полотнище прапора. Тепер ти козакам батько, а вони твоi дiти. Мусиш сам не доiсти, не доспати, а козаковi найкраще вiддати. Щоб козаченько вiдпочив i ситий був. А як же?! А вони тебе, коли добрим батьком iм будеш, iз самого пекла чорта винесуть, щоб той тобi чоботи дьогтем мастив.

Смертi в очi за тебе глянуть! Ну, нiчого, нiчого, звикнеш… То як, пригостиш вечерею? Тодi й потолкуемо.

– Пригощу, Омельку. Хлопцi менi намет справили. Ну, не гетьманське шатро, звичайно, але стiл i двi лави знайдемо.

– Ось, за що я i кажу. Будь для козака добрим батьком, матимеш не те що гетьманське – султанське шатро!

Скоро й ступили до невеликого парусинового намету, котрий самотньо стояв серед возiв, в'язанок хмизу i копиць сiна, якi являли собою господарство новоi Кальницькоi сотнi Брацлавського полку.

Помiтивши Богуна з гостем, вiд одного з вогнищ пiднялася постать, швидко закрокувавши до Івана. Богун упiзнав Коваля.

– Пане сотнику, кулiш уже й готовий, зараз лишень казан знiмемо з вогню. Ти вiдпочивай, усе зробимо, подамо.

– Дякую, Іване, – вiдповiв Богун, не в змозi приховати у голосi втому. – Гостя ось маю дорогого. То ти там поглянь, що е…

– Розумiю, батьку, все зробимо! – здiйняв руки Коваль.

За кiлька хвилин на столi, котрий займав майже весь простiр намету, з'явився мiдний казанок з гарячим духмяним кулiшем, порiзана пастрема, паляниця житнього хлiба, цибуля i сало. До них приеднався кухоль оковитоi i двi череп'янi чарки. Омелько скинув з голови мiсюрку, закинув за вухо оселедець i сiв на одну з лав. Іван мовчки витяг з-за пояса пiстолi i сiв навпроти. Без зайвих церемонiй налили i заходилися сьорбати кулiш.