Iван Богун. Том 2

– Добрий кулiш, – зауважив Омелько. – Бачу, даремно я тебе повчав. Коли козаки тобi такий кулiш варять – добре, Іване, пануеш.

– То iм краще вiдомо, – знизав плечима Богун.

Пiсля вечерi, добувши з очкура люльку, Омелько, нарештi, повiв мову про те, що чув на Сiчi, а саме про останнi подii на Украiнi. Вiн випускав цiлi хмари сивого тютюнового диму i, примружившись, поглядав на тремтливий вогник каганця, котрий стояв на столi.

– Загомонiла Украiна, – задумливо говорив до Івана. – Ох i довго довелося чекати нам… Але настав час нарештi.

І той гомiн луною вiдбився не лише у Варшавi та Бахчисараi. Москва, Стамбул, навiть Папський престол стурбовано дивляться на те, що ви, панове, тут заколотили. Австрiйськi цiсарi, без перебiльшення буде сказано, мають новини з Украiни за найперше в новинах з-за кордону. На Сiчi i тепер московське посольство перебувае. У вiчнiй дружбi бороданi запевняють. Так, мовляв, i так, единовiрцi православнi, таке й iнше… Не вiрю я iм, псам! З Рiччю Посполитою Полянiвський мир i домовини «Вiчного ускончання» бояться порушити!. .

Та не в них справа. Ой, як далеко нам, Іване, до перемоги! Але дiйдемо! Як там у Кам'яному Затонi було?

– Та нiчого, впоралися, – струснув непокiрним оселедцем Богун.

– Велику ви справу з Филоном зробили. Якби Барабаш приеднався до Потоцького, непереливки тут нам було б, ох, непереливки!

– Тепер вiн до чортiв водяних приеднався!

– Туди й дорога!

Помовчали.

– Тобi вiдомо про те, що ляхи пропонують переговори? – Омелько вистукав об пiдбори чобота люльку i зачерпнув дерев'яним ковшем з цебра, котре стояло на ослiнчику бiля столу, прохолодноi джерельноi води.

Подивився на Богуна.

– Не чув, – знизав плечима той. Омелько неквапно напився i продовжив:

– Схаменулися. Та пiзно, колька б iм животи позводила!.. Одне слово, Шемберг та Сапега прислали до пана гетьмана послiв. Пропонують, аби ми випустили iх iз пазурiв.

– Тобто як?!

– Ну, не просто так, звичайно. Обiцяють вiддати армату, королiвську хоругву, клейноди.

А ще присягають вмовити Потоцького пiдписати унiверсал про скасування Ординацiй i повернення умов, писаних на Куруковому озерi. А ми, зi свого боку, надаемо iм можливiсть без перешкод вiдiйти до Крилова. Як тобi?

– Але це неможливо! – пiдхопився з-за столу Іван.

– Чому? – з-пiд густих брiв Омелько уважно стежив за Богуном.

– Тому, побратиме дорогий, що бiльшоi дуростi анiж вiрити лядським обiцянкам, я не знаю, це по-перше. Не раз дурили.