Iван Богун. Том 2

Он хоча б Боровицю згадай! Крiм того, хто такий е Стефан Потоцький, щоб вирiшувати справи такого рiвня! Першими словами його пiсля виходу з оточення буде щось на зразок: слово шляхтича не може бути витримане перед смердючим хлопством!

– Голова! – плеснув долонею до столу Омелько. – Знав, що одразу ж саму сiль вiдшукаеш. Твоя правда, такi унiверсали не його компетенцii справа. А щодо армати, то нам уже гетьманська таемна служба доносить, що в ляхiв пороху до неi немае, тож у разi вiдходу гармати лише затримають iх, а користi з неi зась.

А нам та армата не зайва. Сам бачиш – туго з арматою. Добре пани короннi комiсари порахували, та й ми не зовсiм уже дурнi. Армата й так у наших руках, а от пускати цей, хоч i пошарпаний регiмент на з'еднання зi старшим Потоцьким i Яремою Вишневецьким було б великим глупством. Але глупством не було б приспати пильнiсть Стефана i його командирiв. Тож за розпорядженням його ясновельможностi пана гетьмана щойно полковники Кривонiс та Криса вирушили до польського табору, щоб вести цi самi переговори, доки ми тут дещо приготуемо ляхам на згубу.

– Що саме?

– Капкан! – гарячковито стукнув кулаком по столу Омелько. – Тут нам у черговий раз допоможе Тугай-бей. Чув про урочище Княжi Байраки?

– Здаеться, це в тилу у ляхiв, – сказав Іван.

– Так, – хитнув головою Омелько. Є думка влаштувати там мiшок силами татар i моiх молодцiв.

– Гм… добра думка! – почесав на пiдборiддi кiлькаденну щетину Іван.

 – Якби тiльки татари не пiдвели.

– Не пiдведуть, – змахнув рукою Омелько. – Тугай-бей угоди дотримуеться. Учора в нього були посли вiд Потоцького, вмовляли повернутися за Перекоп, за те пропонували досить значну суму. Чорт голомозий вдав, що його образила запропонована сума, заарештував Чарнецького, Войниловича i Бруханського i заявив, що жадае продовжити перемовини зi Стефаном особисто. Усе це, само собою, доповiв його ясновельможностi.

Тож мати сумнiви в його благонадiйностi поки не маемо приводу. Завтра все буде вирiшено.

– Скорiше б… – зiтхнув Іван.

Розмова затяглася мало не до пiвночi. Омелько, посмоктуючи люльку, оповiдав, що дiялося на Сiчi останнi кiлька рокiв, згадував походи на татар, що iх було вчинено спiльно з вiйськами покiйного Станiслава Конецпольського проти нинiшнього союзника козакiв Тугай-бея, а також каганiв Муртази та Умар-аги.