Iван Богун. Том 2

І тут позаду себе, звiдти, де знаходився авангард вiйська, Чарнецький почув сильний трiск i загрозливий шум. Вiд несподiванки вiн мало не впустив повiд.

– Поручник! – заволав ротмiстр тiеi ж митi.

– Тут, ваша милiсть!

– Негайно взнайте, що там дiеться!

За три хвилини поручник уже й повернувся.

– Бiда, ваша милiсть! Нас зрадили! Шлях перекопано, ми втрапили у мiшок!

У вiдповiдь на його слова зi стiн урочища гулко i часто забили гармати…

Як тiльки Стефан Чарнецький зрозумiв, що заслон, утворений ним в ар'ергардi вiйська приречений на загибель вiд вогню картечi й татарських стрiл, вiн повернув коня i почвалав усередину конаючоi армii – лише там можливо було згрупувати найбiльш боездатнi кавалерiйськi пiдроздiли i спробувати пiти ними на прорив, рятуючи вже якщо не вiйсько, то власне життя.

Якоiсь митi вiн натрапив на оточеного двома десятками гусар Потоцького. Той вийшов зi свого напiвсонного стану i притримував коня, який ходив дзигою, поспiхом вiддавав якiсь розпорядження. Здавалося, вiн не звертав жодноi уваги на вибухи i сичання картечi зовсiм поряд вiд себе.

– Уперед, лицарi! Покажемо боягузливим кочiвникам, як умiе помирати польська шляхта! – почув ротмiстр серед гуркоту рiзанини його напружений голос. Не заховався вiд погляду Чарнецького i божевiльний блиск в очах у гетьманича, тремтiння його губ i нездоровий рум'янець на обличчi – шолома не було на Потоцькому i його довге волосся розмiталося по наплiчниках панцира.

Ротмiстр кинувся до Потоцького.

– Ваша ясновельможнiсть, не час вдаватися до непотрiбного геройства, одягнiть шолом заради Єзуса i давайте наказ кiннотi збиратися пiд вашi знамена! Ми зробимо спробу врятувати кiнноту, а це вже немало!

– На Бога, Чарнецький! – зареготав Стефан нездоровим смiхом. – Невже ви сподiваетесь когось врятувати з цього пекла?! Та подивiться ж правдi в очi!

Немов на пiдтвердження його слiв, зовсiм поряд вiд них вибухнула граната, розiрвавши навпiл коня одного з драгун, а його самого залишивши без обох нiг.

Ще через секунду з другого боку пройшовся картечний смерч, залишаючи по собi в повiтрi червону хмару i виття десятка смертельно поранених. У тилу татарська кiннота закiнчила знищення розбитоi гарматним вогнем пiхотноi фаланги заслону, i кинулась углиб табору iз шаблями наголо, сiючи смерть i доповнюючи картину повного безладу, в полонi якого опинилися рештки полякiв.