Iван Богун. Том 2

– За мною! Хто вважае себе потомками сарматiв i мрiе покласти життя на полi Марса за Батькiвщину, за мною!

– Ви робите помилку, Стефане! – вигукнув Чарнецький, але гетьманич його вже не мiг почути. На чолi крихiтного загону у два десятки шабель вiн полетiв у саму гущу татар, котрi вже почали грабувати обози. Чарнецький рукою пiдкликав хорунжого i сурмача.

– Давайте гасло збиратися пiд моi знамена. Ми спробуемо прорвати оточення.

А бiйня в таборi продовжувала набирати обертiв. Похiднi колони давно вже перетворилися на поодинокi групи людей, оточених i змушених битися подiбно до диких звiрiв, обстоюючи своi життя i втрачаючи iх пiд ударами переважаючих сил ворога.

Через пiвгодини гармати, зробивши свою справу, вмовкли, i до татар приедналися чотири сотнi козакiв з полку Максима Кривоноса, котрих гарячий полковник кинув у бiй не зважаючи на наказ гетьмана вiдпустити полякiв з миром, як i було умовлено. Власне, гарматний вогонь вели тi самi козаки Кривоноса, i Хмельницький, якби вiн хотiв того, мiг би не допустити до зради армату. Але вiн не зробив цього. Хто може судити за таке рiшення гетьмана? Адже перед ним стояло коронне вiйсько, досi нездоланне нi для кого з европейських володарiв, i воно мало стати до бою з ним дуже скоро, тож чи мiг гетьман припустити, щоб його посилив нехай i побитий, але все ще повний сил авангард?

Стiкаючi кров'ю жовнiри кидалися з одного боку мiшка, що в нього перетворились Княжi Байраки, у другий.

Шукали порятунку, але не знаходили його. Благали милостi в Бога i ворогiв, та нi Всевишнiй, нi охопленi бойовою лихоманкою татари не чули iхнiх розпачливих зойкiв. Кров лилася рiкою, змiшуючись з вологою глиною i перетворюючись на темне мерзенне баговиння. Рови, що iх накопали минулоi ночi козаки Кривоноса, скоро наповнилися вщерть кiнським i людським трупом, шматки розбитих возiв i колоди зрубаних дерев перемiшалися в якiйсь чудернацькiй картинi хаосу так, що урочище Княжi Байраки стало схоже на ворота пекла травневого вечора 1648 року. І коли останнi променi сонця спустилися на купи мертвих тiл, калюжi кровi й купи пошкодженого обозного майна, поламаноi зброi та порубаних обладункiв, упав пiд ударами ворожих шабель останнiй польський вояк, з хоробрiстю приреченого вiдбиваючись вiд десяткiв ворогiв. Майже всю верхiвку польського вiйська було захоплено в татарський полон, а жовнiрiв та найманих ландскнехтiв винищено.