Iван Богун. Том 2

Лише крихiтнiй купцi з кiлькох драгун, укритих ранами та поразками, вдалося дiйти до рятiвного лiсу, скориставшись вечiрнiми сутiнками та тим, що татарам пiд час дiльби награбованого було не до них. Польща, яка досi ще спокiйно вкладалася спати i не передбачала нiчого страшного в завтрашньому днi, вже пережила першу з цiлоi низки катастроф, викликаних повстанням народу Украiни…

Коли нiч запалила вогники зiрок на потемнiлому небi, а вкритий ледь помiтною iмлою диск мiсяця навис над обрiем, освiтлюючи темне громаддя гори над Жовтими Водами, до шатра Богдана Хмельницького ступив укритий пилом, стомлений, але радiсний полковник Кривонiс.

– Вибач, батьку, що без попереджень…

– Та що ти, Максиме, Бог з тобою! Тебе ж очiкую, не лягаю, – у тонi гетьмана Кривонiс вiдчув щось таке, що його насторожило. Але вiн продовжив, не моргнувши оком:

– Тугай-бей порушив твiй наказ, зробив засiдку у Княжих Байраках i напав на ляхiв.

– Як напав?!

– Файно, з трьох бокiв. Я б краще не придумав!

– Але ж я прохав його!

– Про це, ваша ясновельможнiсть, сам його i розпитаеш.

Армiю Стефана Потоцького знищено, такi ось справи. Татари не випустили жодного.

Хмельницький трохи помовчав. Раптом йому на розум прийшла якась несподiвана думка, вiд якоi вiн стрiпнувся i уважно подивився на Кривоноса:

– Татари?

– Вони, батьку.

– А що ж ти там робив? Може, минулоi ночi засiдку готував?

– Може, й готував, – Кривонiс витримав погляд гетьмана не знiтившись.

– Армату для чого з табору брав?

– Перевiрити, порахувати, випробувати.

– Випробував? – очi Хмельницького звузились.

– Атож, – Кривонiс смiливо вiдповiв поглядом на погляд.

Гетьман покрокував шатром. За хвилину зупинився i повернув до Кривоноса обличчя, схрестивши руки на грудях.

– Ну от що, полковнику, – якимось чужим голосом вимовив вiн. – Негоже нам з тобою розбрат починати. Татари, то татари. Немае вiйська Стефана Потоцького – нам на руку. Але запам'ятай раз i назавжди: ще раз ти ослухаешся мого наказу, будемо судити за законом та звичаем.

А потрiбно стане, голову зiтну, на старi заслуги i дружбу нашу не зглянувшись! Тугай-бей клятви полякам не давав, а я дав. І якщо я гетьман, мое слово повинно важити як слово гетьмана. Хто повiрить слову володаря, котрого смiють ослухатися його власнi полковники? Ми ще не побудували нiчого, аби руйнувати його заколотами. Маю надiю, в майбутньому ми зрозумiемо один одного?

Кривонiс повiльно опустив погляд i зiтхнув.