Тиміш та Юрій Хмельницькі

У цей час Тимiш Хмельницький перебував у Переяславi. Його та переяславського полковника Андрiя Романенка Богдан Хмельницький призначив «приставами» до посольства Речi Посполитоi. До нашого часу дiйшло два цiкавих накази вiд 8.03 (26.02) 1649 р., виданих у Переяславi i пiдписаних обома «приставами», причому Тимiш пiдписався як чигиринський сотник. У першому з них вiд селян села Симонова вимагалося надати фураж (6 возiв сiна) для Адама Киселя, а в другому – мiсцевого священика закликали не пiдбурювати селян до «непослушенства» Киселю, який формально володiв цим селом.

Таким чином, Тимiш виступае як права рука свого батька-гетьмана i добиваеться виконання його волi всупереч спротиву частини козацтва та селян, всупереч анархiчним тенденцiям, якi пiзнiше будуть все бiльше даватися взнаки Украiнськiй державi. Крiм того, гетьман у цей час не хотiв давати жодного приводу для зриву мирних переговорiв з польськими дипломатами у Переяславi. 26 квiтня 1649 р. Тимiш разом з iншими представниками козацькоi старшини зустрiчав пiд Чигирином царське посольство до гетьмана. Саме вiн привiтав посла Григорiя Унковського i пояснив причину того, що не сам гетьман iх зустрiчае (хвороба). Наступного дня вiн разом з молодшим братом Юрiем брав участь в офiцiйному прийомi гетьманом цього посольства. 2 травня Тимiш iз старшиною проводжав Унковського з гетьманським прапором, литаврами та сурмами. Тодi ж вiн з Юрiем дiстав вiд московського посла разом з iншими (всього 11 душ) й нагороду: по парi соболiв по 10 рублiв пара.

Перемир’я мiж украiнськими повстанцями та Рiччю Посполитою було нетривалим.

Уже на початку 1649 р. каральнi загони литовського гетьмана князя Януша Радзивiлла заходилися очищати вiд повстанцiв Полiсся, де жорстоко розправилися з оборонцями Пiнська, Мозиря, Бобруйська та iнших мiст у басейнi Прип’ятi. Навеснi 1649 р. розгорнувся ворожий наступ на Волинi. Богдан Хмельницький передчував такий розвиток подiй i став готувати свою армiю у новий похiд, сподiваючись на допомогу кримського хана. Однак той зажадав взяти у заложники його сина та ще декiлькох полковникiв. З цiеi неприемноi ситуацii вивела iнша: посол Речi Посполитоi Смяровський був викритий як шпигун i Хмельницький наказав його публiчно стратити на очах татарських дипломатiв. Це переконало хана у тому, що гетьман не буде за його спиною домовлятися з королем, i вiн дав слово помогти украiнським повстанцям. У черговий похiд при боцi батька виступив i Тимiш Хмельницький. Разом з ними вiв своi орди кримський хан.