Мир хатам, війна палацам

Землевласник, i великий i малий, пiдтримае нашi заходи будування украiнськоi держави: бiльшовизм для Украiни не буде страшний!

Грушевський пирхнув:

– Не страшний! Саме в зв'язку з нацiональним питанням бiльшовицька програма – найстрашнiша для Украiни! В Росii – вустами свого проводиря Ленiна – бiльшовики домагаються для всiх нацiй права на самовизначення, а от на Украiнi керiвник киiвських бiльшовикiв П'ятаков – проти самовизначення украiнськоi нацii, проти украiнськоi державностi, проти украiнськоi культури, проти школи, проти мови, проти…

– Чи ви правду кажете, професоре? – Шептицький урвав запальну мову Грушевського: його спохмурнiле вiдразу обличчя на кожне слово Грушевського вияснювалось бiльше i бiльше.

 – Керiвник киiвських бiльшовикiв – проти! І ви iритуетеся з приводу того? Таж це велика радiсть для нас! Молитися Боговi треба за цього П'ятачкова – нехай на тому свiтi Бог простить йому всi iншi його бiльшовицькi грiхи!

Грушевський спантеличено видивився на Шептицького.

– Не розумiю вас, графе…

– А що тут розумiти? Таж П'ятачков ваш вiдвертае вiд бiльшовикiв на Украiнi нацiонально-свiдомий елемент: кому ж приемно, коли тобою нехтують, а твоi права заперечують? Хай Бог допомагае цьому милому П'ятачкову.

Свята церква молитиметься за спасiння його душi!

– Я саме так i оцiнюю дiяльнiсть цього, до речi – П'ятакова, а не П'ятачкова, – зрадiв Грушевський. – І я вже дав вказiвку, щоб у нашiй пропагандi наголосити на тому, що бiльшовики в Росii, – там, де в цьому немае жодноi потреби, бо росiйський народ нацiонально вiльний, – за нацiональне визволення, а на Украiнi, де нацiя доконче потребуе самовизначення, – тут вони проти!

– Бог благословляе ваш ясний розум, пане професоре!

Дзигарi в кутку в цю секунду вдарили п'ять разiв: минула година, як митрополит прибув.

Грушевський клiпнув оком на циферблат дзигарiв:

– Який жаль, що запiзнився ваш поiзд, а пiсля того ви ще забарились… Часу лишаеться мало, а нам ще багато говорити!..

Шептицький повiв бровою:

– О, я не марнувався цi пiвгодини, що запiзнився до вас, пане професоре! Менi так заманулося проiхатись вулицями мiста.

Адже за цю чвертку столiття це вже втрете вiдвiдую я нашу древню столицю, але щоразу сакраментальнi обставини не дозволяють менi обсервувати досхочу i гонять мене геть… Та вам, любий друже, дещо вiдомо про це, i я не буду затримувати вас моiми рефлексiями…

3

Так, Грушевському дещо було вiдомо, i Шептицькому не варто було затримувати розмову.