Мир хатам, війна палацам

– Старики! І ви, люди добрi! Слухайте-но сюди! Не про цього клятого богомаза та його задрипану мать-анархiю буде мова: хай йому грець – вiдшмагали по заслузi, нехай другий раз не лiзе до чесних людей! А скажу я вам про наше, Брилiв та Колибердiв, сiмейне дiло. Скажу про мого паскуду Данька та його навiжену, чи пак – наречену Тоську… Сиди, Максиме, тихо, я за нас двох скажу! – гримнув вiн на старого Колиберду, що враз засопiв i хутко засовався на своему мiсцi. – Чулисьте вже, бо слухом земля повниться, який трапився грiх? Своевiльно вчинили цi паскудники по своему дурному розсудку!

Дiди схвально закивали i непохвально захитали головами.

Та перед старшими Іван мусив говорити стоячи – були цi дiди старими, вiдпрацьованими вже арсенальськими робiтниками або батьками робiтникiв з пiдкиiвських злиденних заробiтчанських сiл, – i Бриль звiвся. Звiвся й Максим: хоча вiн i не промовляв, однак мова мовилася вiд них обох.

І старий Бриль закiнчив так:

– Тож i просимо у вас, старики, сказати б – благословення на наше батькiвське рiшення. Раз поеднав парубок дiвчину – пiд вiнець! І кiнцi у воду! Хай обкрутяться по-чесному! І весiлля щоб не пiзнiше як сьогоднi було! Щоб нi дня, нi години не було неслави на Брилiв та Колибердiв! Гей, стара! Пироги печи! І самогонка щоб була, бо денатурату Брилi й Колиберди не вживають: вiн тепер труений… Грошi? Грошей в людей позич. А нема в людей, неси якесь шмаття на Басарабку! Продавай хоч волок, хоч ятерi, човна, пся крев! – продай, а самогонки щоб було двi вiдрi, на менше нема моеi i Максимовоi згоди.

Сусiдiв з усiеi вулицi клич! Щоб було весiлля по-нашому, по-людському! З Інженерного клич Антоненкiв, iз Звiринця – Богданчукiв, Іванова Андрiя – з квартири Дюбина. По Василя Боженка на Киiв-Другий бiжи!

– Василь Назарович у партiю бiльшовикiв вписався, – подав хтось. – Хiба йому тепер самогонкою заливатись?

– А Андрiй Іванов i взагалi член бiльшовицького комiтету, печерський партiйний голова.

Чи ж гаразд буде, Іване?

– То й що? – вже розiйшовся старий Бриль. – Бiльшовики до чарки, як усi люди, охочi. По полуднику й справлятимемо весiлля. Гей, стара! Дiти де? Хай усi йдуть сюди – i Бриленки, i Колиберденки! Благословляти молодих будемо! Богiв неси!.. Тьху! – Іван раптом остовпiв сам перед собою.