Мир хатам, війна палацам

 – До землi старшим товаришам уклонись! Вони горе свое, i радiсть свою, свободу i кров, – все змалку вiддали революцii! Вони в революцii перед вели i ведуть! І тебе за собою поведуть, чижика! Революцiю всiм трудовим народом i для всiеi краiни треба робити! І нема на нашiй трудовiй землi цяточки, на яку б ми, пролетарi, в нашiй боротьбi наплювали! Всю нашу землю визволимо, будь спокiйний! І ти, батькiв син, визволяти ii з нами будеш! А воювати нам, жевжик, саме там, де всякоi контри найбiльше! Чи правильно я кажу, люди?

– Правильно, Василю! Вiрно, Василю Назаровичу! – загукали «полiтики», i найперший з-помiж усiх – Іван Бриль.

Були вони всi кияни зроду, i пролетарською гордiстю своею за рiдне мiсто поступитися не могли. Де ще з тисяча вiсiмсот дев'яносто сьомого року через «Союз боротьби» почали ширитися iдеi едностi робiтничого класу? В Киевi, на заводах. Та сам Володимир Іллiч Ульянов-Ленiн, у своiй брошурi «Умирающее самодержавие и новые органы народной власти», за приклад цiлому росiйському пролетарiатовi поставив якраз пролетаршкиян.

Де вперше пiсля Паризькоi комуни була на свiтi пролетарська республiка – нехай тiльки й п'ять дагiв? У Киевi, на Шулявцi, в Полiтехнiчному iнститутi. Чиею кров'ю ii затоплено, як грозовою зливою серед лiта? Кров'ю киiвського робiтничого класу.

– А воно каже!

Боженко пустив Харитонову манiжку, пiдняв Харитонiв «фартовий» кашкет i тицьнув йому в руки.

– Та я хiба що? – заiкуючись, виправдувався знiчений Харитон. – Хiба ж я проти? То тiльки до слова пришилося.

Язик не туди повернувся, казавши…

– А ти язика далеко вiд розуму не держи! – вже замирливо кинув Боженко, добуваючи капшук, щоб перекурити пiсля хвилювання. – На от, закури, дурило!

В гуртi «полiтикiв» тим часом – у розвиток спiрки мiж Іваном та Василем – пiшла вже нова хвиля розмови: про страйки. Думка була така: чи кiнчати з вiйною, чи виборювати вiсiм годин робочого дня, чи там вiд буржуазноi революцii до соцiалiстичноi йти, нехай i мирним шляхом, – пролетарiатовi единий е спосiб боротьби: страйки.

Страйки, справдi, трусили зараз Киевом, як лихоманка. За два мiсяцi вiд дня Лютневоi революцii перестрайкували вже i металiсти на великих заводах Гретера – Криванека та Пiвденно-росiйському металургiйному, i друкарi всiх мiських друкарень, i чоботарi фабрики Матiссона, i тютюнники Соломона Когена, i броварi Бродського та Калiнкiна i ще багато iнших пiдприемств. В гуртi «полiтикiв» особливо похваляли страйкарiв-кравцiв.