Мир хатам, війна палацам

Застрайкували не тiльки великi приватнi конфексiони Кругликова, Рабина, Сухаренка, Кагана, Ольшамовського, Фрiда, Ерлiха чи Френкеля, застрайкували навiть величезнi, на тисячi робiтниць, вiйськовi обмундирувальнi майстернi Пiвденно-Захiдного фронту на Печерську та Демiiвцi.

– Цi кравцi молодцi! – гукав хтось. – От тримаються, чортовi рицарi нитки та голки! Третiй тиждень страйкують, не поступаються нiчим! Хто б i подумав таке про цей сарпинковий пролетарiат! Де це ти, Василю, стiльки добрячих латкарiв та штопальникiв набрав?

– То не я, – скромно, але з достоiнством озвався Боженко.

 – Мое дiло, як члена Центрального бюро профспiлок, – колективнi договори. А страйковою справою керуе Смирнов.

– Який це Смирнов? Той, що меншовик, чи той, що есер, чи той, що позапартiйний?

– Бiльшовик Смирнов – звичайно: Іван Федорович. Кравець. У пiдмайстрах у Френкеля був. А вчився у мадам Дулi на Подолi.

– А! – зрадiв Іван Бриль. – Вiд мадам Дулi! Тобто – «Ваня-маленький»? Господи! Так це ж наш рибалка заповзятий! В нього i своя сижа була пiд Аскольдовою могилою, ближче до Аносiвського парку, якраз поруч iз нашою з Максимом! Боже мiй! Отаких судакiв на вудку брав! Значить, повернувся вже з заслання? А я й не знав… Максиме? Чи пам'ятаеш…

– Ще б пак! «Ваня-маленький»! Отакий миршавий…

В гуртку вибухнув регiт: сам куций, Максим показав рукою вiд землi так низько, нiби Іван Федорович Смирнов був лiлiпутом.

Розмова, отже, розгорялась дужче i дужче – зараз мали политися бурхливою рiчкою спогади, – i весiлля напевне довелося б вiдкладати до другого разу, коли б в цю хвилину iнше не привернуло загальноi уваги, зламавши весь дальший хiд подiй.

2

Хвiртка у парканi розчинилась, i в подвiр'я вступила трiйця людей.

Переднiй був у солдатськiй гiмнастерцi без погонiв – як тепер, перед четвертим роком вiйни, ходила мало не половина населення колишньоi Росiйськоi iмперii. Вiн тримав у руках держално з прапором, завинутим та перев'язаним, щоб не метлявся, кiлькома поворозками.

Двое iнших були зодягнутi по-робiтничому, але святково: в одного пiд пiджаком сорочка украiнська, вишита, в другого – руська, пiд поясок. Чоботи на всiх трьох були з рипом на весь квартал.

Прапороносець – стрункий, жилавий, рокiв пiд тридцять – був по-вiйськовому пiдтягнутий, виглядав молодецьки, дiвчатам припадав до серця теж.

Це був Андрiй Іванов.