Мир хатам, війна палацам

Хiба ж таки не всесвiтнього значення була ця подiя?

Наче на пiдтвердження цьому, за рогом з Московськоi раптом гучно гримнули труби духового оркестру. Гримнули так клично i побiдно, як сурмить бойова сурма, коли веде колону на смертний бiй проти ненависних ворогiв.

Це був чудесний подарунок молодим та iх старим батькам вiд арсенальського бiльшовицького «главковерха» Андрiя Іванова. Зразу зметикувавши, яке видатне значення мае подiбний акт громадського революцiйного самовизначення, Іванов мерщiй подався до Третього авiацiйного парку, партiйна органiзацiя якого завжди дiяла в злагодi з арсенальцями.

Музиканти-авiапаркiвцi охоче вiдгукнулись на заклик представника робiтникiв, i оркестр – у повному комплектi срiбних iнструментiв – негайно вирушив вiтати й собi революцiйне робiтниче подружжя i служити йому рохканням своiх валторн та бумканням барабанiв для шлюбного танцю навколо традицiйноi весiльноi дiжi.

Чiтко вибиваючи крок, оглашаючи весь Печерськ могутнiми руладами гелiконiв, награючи бойову, на пролетарськiй кровi скомпоновану, робiтничу пiсню «Вышли мы все из народа, дети семьи трудовой», – оркестр киiвських авiаторiв, славних своiми героiчними подвигами на фронтах вiйни, вимарширував на Рибальську пiд паркан хатинок Брилiв i Колибердiв.

– Мир хатам, вiйна палацам! – вiтали оркестр дружним вереском вуличнi хлопчаки, бо на червоному прапорi, який прийняв Третiй авiапарк в день повалення самодержавства як новий бойовий, революцiйний штандарт, вигаптовано золотим шитвом саме цi слова: «Мир хатам, вiйна палацам!»

Величезна юрба народу хлинула за оркестром i враз затопила всю Рибальську аж до стежки на Собачу тропу.

Оркестр вiдiграв i змовк з вiртуозним вивертом кларнетiв на останньому акордi пiсенних слiв «если ж погибнуть придется в тюрьмах и шахтах сырых, дело всегда отзовется на поколеньях младых», – i на вулицi враз стало так тихо, неначе довкола людей i зовсiм не було.

Бо в тiсному подвiр'i Брилiв вже розпочалася церемонiя батькiвського благословення.

Старший боярин Харитон метушився серед натовпу, даючи лад i готуючи все як треба:

– Дружки, сюди! – гукав вiн. – Рядочком ставайте, рядочком! А молода ж де? Де Тоська? Антонiно Максимiвно, ну як вам не соромно? Де ви запропастились? Ставайте сюди… Та чого ти ерепенишся? Ти ж молода? Та майте ж совiсть, товаришi! Уступiться, батькам дорогу дайте! Та грядочок же з розсадою не топчiть! Тьху, бий тебе лиха година! От народ! – раптом вiн у вiдчаю вхопився за голову.