Мир хатам, війна палацам

 – А дiжа де? Хiба ж можна весiлля без дiжi? Щастя i хлiба молодим щоб на цiле життя! Флегонте! Бiжи, тягни дiжу сюди! Та не вiд Брилiв – у Брилiв маленька, вiд Колибердiв коти: там така дiжа, на двадцять персон, що в нiй сам дядько Максим утопитися може!

Молодi вже стояли посерединi, i Харитон в'язав iм руки хусткою, затягуючи мало не потрiйним морським вузлом.

Данило i Тося похилили голови i втупили погляди в землю, ховаючи очi вiд людей. Данило аж схуд вiд хвилювання. Тося i зовсiм свiтилася вiд блiдостi – i тепер добре було видно, що ластовиння вкривае iй все обличчя, шию i плечi.

Вона зовсiм очманiла, тiльки зиркала спiдлоба сюди i туди, наче кошеня, загнане собаками на кiлок.

Іван стояв з Меланею, Марта з Максимом. І в Марти, i в Меланi були на вишитих пiвниками рушниках округлi хлiбини, присипанi сiллю – як випроваджують у далеку дорогу. Мами вже не втирали слiз, бо руки були зайнятi, i сльози вiльно котились iм по щоках: за тим клопотом цiлий день iм так i не дали виплакатися як слiд, як належить матерям, коли виряджають дiточок на самостiйне життя.

А як же хотiлося б iм, сердешним, наплакатися з того лиха: без молитви, без хреста благословляли вони кров i плоть свою у стражденну життеву путь…

Іван i Максим стояли поважнi та урочистi. Вони теж переживали всю складну гаму батькiвських почувань, але свiдомi були й величi та значущостi того акту, який наважились учинити.

Вони знали, що в цю хвилину ступають вже одною ногою в нове життя – в те нове життя, що починаеться вiд революцii, яка, проте, i сама ще не почалась по-справжньому, творять новi революцiйнi форми життя, яких одначе не уявляла собi ще й сама революцiя.

Вони стояли поважнi та урочистi – в святкових пiджаках i чистих сорочках, з акуратно розчесаним волоссям, але – куди подiти руки своi, так i не знали. Клятi руки совалися сюди i туди – то пригладжували вуса, то обсмикували пiджаки, то лiзли до кишенi й виймали кисет та мерщiй ховали його назад, – тодi знову метлялися сюди i туди без усякого ладу.

Руки були в обох натрудженi, шкарубкi, мозолястi, – такi меткi та вправнi в роботi i такi незграбнi без дiла, тепер.

Позаду батькiв – з прапором у руцi, правда, ще завинутим, – примостився Андрiй Іванов. Фiалек та Косяков, почесний ескорт, стояли обабiч, виструнченi, як на парадi.