Мир хатам, війна палацам

Бо не знали люди, як же його дiлити землю: всiм нарiвно чи, може, бiдним – бiльше, а багатiям – i зовсiм не давати нiчого? Хто ж його знае, як по справедливостi буде?

– Чи бач! – скрикнув Фiалек, i всi заворушились. – А ми на село й не поткнемось! А ще бiльшовиками прозиваемось! Допомогти ж людям треба, роз'яснити…

– А треба, треба! – гаряче вiдгукнувся Оксентiй. – Бо, скажiмо, в Рокитному або й Юзефiвцi, в пана Шмiнке, так люди геть розтягли по хатах реманент, ще й костьол за димом пустили, бо туди пан з переляку заховався…

– Здорово! – гукнув Боженко i ляснув сусiдiв по плечах.

– Та яке ж там – здорово? – з скрухою озвався Оксентiй. – Зразу ж, точнiсiнько, як ще за царя бувало, козаки з-пiд фронту прибули. Вишомполювали пiвсела i наказали панське добро нести назад. І в Лосятин, – додав вже зовсiм сумно Оксентiй, – теж прибула комiсiя з папером: мовляв, до Установчих зборiв землю нiяк не дiлити. І в Узинi теж: заборонив комiсар Тимчасового уряду робити батракам тiльки вiсiм годин, бо ж то – завод, а то – земля: лозунг непiдходящий, особливо – в сезон…

– От веремiя! – аж пiдхопився Боженко i замахав кулаками.

 – Та коли так пiде далi, товаришi…

Але Оксентiй його перебив:

– Веремiя i е! Так от, i питаюся, товаришу главний робочий, як же воно буде тепер? Надiлятиме революцiя селян землею чи не надiлятиме? Га?

Всi обернулись до Іванова.

Іванов оправив пояс з солдатською бляхою на гiмнастерцi i не поспiшаючи вiдказав:

– Що ж, коли питаете, товаришу, то я вам вiдповiм.

– Ну, ну? – Оксентiй аж звiвся з призьби, так йому нетерпеливилося почути нарештi вiдповiдь.

– Не надiлятиме! – сказав Іванов.

Оксентiй вдарив у поли:

– Як? Революцiя та й не дасть хлiборобовi землi? А мiй Дем'ян з фронту пише… – Вiн захапався по кишенях за Дем'яновим листом.

– Революцiя, – сказав Іванов, – всяка бувае. Для буржуiв i для трудового народу. У нас, дядьку, щоб ви знали, революцiя зараз уже не для трудового народу: буржуi прибрали революцiю собi до рук. Буржуазна, виходить, революцiя.

І трудовому народу – чи робiтникам по заводах, чи селянам коло землi, – ще гай-гай боротися треба за своi права! І поки ми, робiтники та селяни, не вiзьмемо владу в краiнi в своi власнi руки, до тоi пори…

– Так треба ж брати ii, владу, значить! – аж гукнув Оксентiй. – Чому ви, робочi, ви ж таки – передовий елемент, у вас – всякi партii, не вiзьмете ii в городi, а тодi б i ми на селi? От мiй Дем'ян… – вiн замахав вже добутим Дем'яновим листом.