Мир хатам, війна палацам

Партiя ця мала разом двадцять п'ять членiв – поважних i статечних iнтелiгентiв-лiбератiв – i всi вони поспiль, як фундатори, i ввiйшли до складу Центральноi Ради. Всi iншi партii на Украiнi, якi мали в назвi своiй неодмiнний префiкс «укр», як-от – украiнськi соцiал-демократи, украiнськi соцiалiсти-революцiонери, украiнськi соцiал-федералiсти, украiнськi нацiонал-революцiонери та украiнськi самостiйники, – видiлили на цю потребу своiх представникiв на паритетних засновах. Надiслали до Центральноi Ради своiх послiв i украiнськi губернii та Ради депутатiв великих мiст.

Крiм того – в iм'я вищоi справедливостi, тобто забезпечення iнтересiв неукраiнських партiй, – до складу Центральноi Ради ввiйшли також росiйськi соцiал-демократи, меншовики, росiйськi соцiалiсти-революцiонери, росiйськi трудовики, польськi соцiалiсти, польськi нацiоналiсти, еврейськi бундiвцi, еврейськi сiонiсти та iншi, а також – три попи, два ксьондзи i один рабин.

Таким от чином i трапилося, що персональний склад Центральноi Ради – в його частинi без неодмiнного префiкса «укр» – раптом переважив елемент украiнський.

З цього й почалася бiда, – цим i сушив собi зараз голову голова Центральноi Ради.

Як же за такого стану встояти на ногах? Як здiйснити полiтичну програму, яка б була нацiонально-украiнською, а партiйно-кадетською? Яким способом гарантувати ствердження украiнськоi державностi, щоб була вона, по-перше, державнiстю, по-друге, – украiнською, а головне, – вiдповiдала прагненням i потребам нацiональноi елiти, тобто кiл нацiонально-свiдомих, помiркованих, статечних, маетних на своiй рiднiй землi? Бо тiльки ця частина нацii, вважав професор Грушевський, е «сiль землi», тобто – здатна й спроможна стати основою держави, а не якiсь там гольтiпаки та перебендi – без нiчого святого в душi, крiм мрii про шматок хлiба, i вже, певна рiч, не якiсь там перевертнi чи зайди-чужинцi.

От чим був заклопотаний зараз голова Центральноi Ради. От чому вiн одривався думками вiд своеi невiдкладноi працi.

Адже речником нацiональноi елiти i солi рiдноi землi вважав саме себе професор украiнськоi iсторii Грушевський.

Грушевський дожував бороду – вiн починав жувати з кiнця i потроху доходив аж до основи, пiдтягаючи пiдборiддя до рота, – тодi розпустив ii широко, майнув величезними стрiхатими бровами, поправив пенсне на носi – i подзвонив.

2

Ту ж мить дверi прочинились, i порiг переступила дiвчина.

І це була дiвчина неповторноi вроди.