Мир хатам, війна палацам

Тридцять мiльйонiв украiнцiв – вiками дискримiнованих, знеособлених, денацiоналiзованих – що й украiнцями не мали себе називати, бо за це треба було йти на каторгу, в тюрму, – тепер, пiсля Лютневоi революцii, признали себе синами своеi нацii. Непогана запорука тому, що нацiя таки вiдродиться: поширяться нацiональнi органiзацii, конденсуеться нацiональна економiка – ствердиться i сама нацiональна державнiсть!

Нi, що не кажiть, а пiдстави для доброго гумору були в професора Грушевського неабиякi!

І справ у голови Центральноi Ради пiд таку пору було, звiсно, до бiса; ще бiльше виникало рiзних запитань, – i всi справи треба було вирiшити, а на всi запитання дати вiдповiдь.

І вирiшувати та вiдповiдати треба було перед лицем iсторii.

Правда, взаемини Грушевського з iсторiею були свiйськi: iсторiю Украiни вiн написав своею власною рукою.

Але тепер – претендуючи стати на чолi iсторичного процесу на Украiнi – iсторiю треба було вже – не писати в минулому, а – робити в сучасному, i це було труднiше, нiж писати.

Тим-то професор iсторii Грушевський – вiдомий ерудит, знавець джерел, своя людина в кожному iсторичному архiвi, видатний авторитет помiж iсторикiв цiлого слов'янського свiту, – ставши головою Центральноi Ради, що вiднедавна наважилась прийняти на себе мiсiю динамiчного творення сучасного Украiни, – i замислився зараз тяжко та жував свою бороду.

Жувати бороду – то була загальновiдома професорова звичка.

Саме за цю звичку вулична малеча з Панькiвськоi дражнила його «дiд-бородоiд». А кияни дорослi – «Чорномором», бо тiльки пушкiнський, з «Руслана i Людмили», лихий чарiвник Чорномор мiг би змагатися з професором Грушевським на довжину борiд. Втiм, прозивали Грушевського «гадким чорномором» i його полiтичнi опоненти з партii росiйських кадетiв, – за те, що, всупереч iх програмi завоювання чорноморських проток, Дарданелл та Босфору, для потреб Росiйськоi iмперii, вiн домагався приеднання всього чорноморського узбережжя виключно до Украiни, а саме Чорне море iменував не iнакше, як – «Украiнське море».

А Центральна Рада – орган самовладдя, який проголосив, що виповiдае всi iсторичнi прагнення украiнського народу, – утворилась лише пiвтора мiсяця тому, сiмнадцятого березня, пiсля молебня в Святiй Софii, стараннями партii украiнських кадетiв, що мала назву «Товариство украiнських поступовцiв».