Мир хатам, війна палацам

 – А що таке?

– Вони так i не можуть прийти до згоди помiж себе, пане професоре!

– Дуже цiкаво! Якi ж зараз незгоди?

– Бiльшовицький центр у Петроградi скликае партiйну конференцiю, i Ленiн вже оголосив тези своеi доповiдi для цiеi конференцii. iх так i прозвано: «Квiтневi тези»…

– Ну, ну?

– Цi ленiнськi тези пiдтримують бiльшовики i по багатьох украiнських мiстах. У Харковi, Катеринославi i особливо в Донецькому вугiльному басейнi. У мiстi Горлiвцi, наприклад, ленiнськi тези схвалила мiсцева партiйна конференцiя аж iз тисячi i двох соток бiльшовикiв…

– Хе! А хто ж там керуе… бiльшовиками?

– На Донеччинi, прошу? Якийсь слюсар, на ймення Ворошилов Клим, iз Луганська…

– Слюсар! А прiзвище немовби украiнського пня…

– Киiвськi бiльшовики теж ладнi пiдтримати Ленiновi тези.

Принаймнi за них гаряче обстоюе один iз керiвникiв киiвського комiтету, якийсь Петров, вiн же – Савельев, вiн же, здаеться, – Ветров, вiн же – Макс…

– Забагато прiзвищ для однiеi людини! – сердито пирхнув Грушевський.

 – Чи вiн хоче пiдперти тi тези аж чотирма прiзвищами, щоб було певнiше?

– Так, прошу пана професора; прiзвище вiн мае одне, а решта – партiйнi псевдо. Петров – Савельев – Ветров – Макс до революцii дiяв у пiдпiллi то на одному заводi, то на другому, то…

Грушевський урвав занадто докладну iнформацiю:

– Прошу менi не про бiльшовика з чотирма прiзвищами, а про всiх киiвських бiльшовикiв: як вони сприймають тi тези?

– Перепрошую! – похопилася секретарка.

 – Але П'ятаков, сам керiвник киiвських бiльшовикiв, виступив загально проти цих тез, бо створив окрему платформу для киiвських бiльшовикiв.

– А! А-га-га-га! – зареготав Грушевський. Смiх у нього був кумедний: вiн смiявся не видихаючи, а, навпаки, вбираючи повiтря в себе. Тому смiх виходив уривчастий, з присвистом i якимсь неначе присьорбуванням, немовби вiн заливаеться водою i от-от захлинеться. – Га-га-га! От i чудово! Нехай перегризуть один одному горлянку! Смiйтеся ж, смiйтеся, панно Софiе: це тiльки на добре!

Обличчя секретарки одначе залишилось нерухомим.

Галечко було лише двадцять п'ять рокiв, але вона вже усвiдомила, що жiнкам замолоду смiятися шкiдливо: можуть набiгти передчаснi зморшки на обличчя. До того ж смiятись було ще зарано: не всi киiвськi бiльшовики схвалили платформу П'ятакова i вирiшили обговорювати ленiнськi тези далi.

– Ви мене потiшили, панно Софiе, – сказав Грушевський, пересмiявшись.