Мир хатам, війна палацам

Печерського, найбiльшого, – Іванов…

– Кацапи!

– Газету редагуе Крейсберг…

– Жид!

– Ще значно вiдомий керiвник бiльшовицькоi фракцii в Центральному бюрi професiйних спiлок мiста Боженко.

– Боженко – це украiнське прiзвище! Вiн не може бути бiльшовиком. Прошу перевiрити!

– Гаразд, пане професоре!

– П'ятаков? Який це П'ятаков? – Прiзвище П'ятакова було Грушевському наче по знаку. – Чи не з тих П'ятакових, що будують цукроварнi в пана Терещенка?

– Перепрошую пана професора! На завтра ся поiнформую.

Та Грушевський додаткових iнформацiй вже не потребував. Вiн пригадав i сам. П'ятакови ж були майже його сусiдами: через квартал вiд Панькiвськоi на Кузнечнiй стояли аж два добрячi будинки П'ятакових – ще й з «доходними» флiгелями в дворах! Кузнечна, п'ять i Кузнечна, три: Леонiда Тимофiйовича i Данила Тимофiйовича, братiв. Леонiд Тимофiйович, iнженер, – заступник голови киiвського фiлiалу «Імператорського росiйського технiчного товариства» – власник першого в Киевi автомобiля. А з Данилом Тимофiйовичем Грушевському доводилось зустрiчатися часто: обидва вони – члени правлiння киiвського «Товариства домовласникiв».

Аякже – вiдомi на весь Киiв брати П'ятакови! «Отцi города», поважнi дiдугани! І ще п'ятеро молодих: Сашко, Мишко, Льонiчка, Юрочка i Ванiчка. Сашко, тобто Олександр Леонiдович – «октябрист»; Мишко, тобто Михайло Леонiдович – «конституцiйний демократ»; Ванiчка, Іван Леонiдович – монархiст; i Юрiй Леонiдович – соцiал-демократ, ще до вiйни подався на емiграцiю, в Японiю та Швейцарiю либонь. Ху! Та певне ж – це вiн, соцiал-демократ! Був, правда, меншовиком-плехановцем, але ж, дуже можливо, що перекинувся тепер i в бiльшовики!..

– Так, так! – скривився Грушевський. – «Хай живуть Ради!» Цiкаво, дуже цiкаво! Ха-ха! Ви, панно Софiе, можете занотувати… Нi, нi! – спинив вiн рух секретарки до блокнота. – Занотуйте це до вашого студiйного зошита, в лекцiю по частинi шостiй iсторii Украiни, до параграфа сто дев'ятнадцятого, що мае назву «Ідеi народностi, початок демократизму»: ще один аргумент iз живим прикладом за те, що класового почуття нема, iдея класовостi е ефемерiею, а класову боротьбу вигадали Карл Маркс та Фрiдрiх Енгельс… Прошу.

Немае за що…

Галечко нашвидкуруч зробила стенографiчний запис академiчноi вказiвки професора.

– Але, якщо пан професор дозволить, – таемниче мовила вона потому, – мушу повiдомити, що в комiтетi бiльшовикiв не гаразд, i про це знае вже цiле мiсто!

– Не гаразд? – пожвавiшав Грушевський.